Українка Діана разом з чоловіком та двома дітками майже два роки живе в Канаді. Їхній шлях, як і в багатьох імігрантів, був сповнений труднощів адаптації до всього нового.
Зараз сім’я Діани живе в місті Абботсфорд, провінція Британська Колумбія. Їм подобається життя в Канаді, вони відчувають себе тут безпечно та комфортно. Подорожують Канадою своїм трейлером, досліджують нові місця та діляться своїми враженнями.
Українка веде свій Instagram блог, де розповідає про особливості проживання в Канаді та подорожі трейлером.
Ми поспілкувалися з Діаною про адаптацію, вивчення англійської мови та шлях до статусу постійного жителя Канади.
Ця історія – це один із прикладів того, як українці знаходять себе та будують нове життя за кордоном.
Втеча від війни: історія Діани та її сім’ї
24 лютого 2022 року життя мільйонів українців розділилося на “до” та “після”. Війна, розв’язана росією, змусила людей залишати свої домівки та шукати безпечного притулку в інших країнах.
Серед тих, хто вимушений був тікати від війни, опинилася й Діана та її сім’я.
З Харкова до канадського Абботсфорда
Діана родом з міста Брянка Луганської області. У 2013 році, у віці 16 років, вона переїхала до Харкова. Вже тоді війна розпочалась на українській землі, але дівчина не могла уявити, що згодом їй доведеться двічі тікати від ворожих обстрілів.
“Я пам’ятаю, що стріляли десь за містом, але центр міста не руйнували. Все одно, в моїй пам’яті це не так було страшно”, – згадує Діана про життя в окупованій зараз Брянці.
Після закінчення навчання Діана залишилася в Харкові, де знайшла роботу в аптеці. Згодом до неї переїхала вся сім’я. У 2018 році вона одружилася, а за два роки до повномасштабної війни разом з чоловіком збудувала власний будинок.
“Скільки б ми не подорожували, ми ніколи не хотіли емігрувати з України, тому що розуміли, що це дуже складний процес”, – ділиться Діана.
Однак війна внесла свої корективи в життя щасливої сім’ї. Діана з чоловіком змушені були вдруге в житті тікати від ворога та шукати притулку в безпечному місці.
Виїзд з України
“23 лютого 2022 ми з чоловіком, маленькою дитиною, котом та собакою, розуміючи загрозу, що насувається, почали збиратися. На евакуаторі везли машину, забиту речами, – згадує Діана. – 23 лютого ми виїхали з Харкова до Львова. В п’ятій ранку приїхали у Львів. І тут жахлива новина:телефонний дзвінок від сестри з повідомленням про бомбардування рідного міста. Шок, сльози…”
“25 лютого закрили кордони для чоловіків. У нас був шанс виїхати завдяки квитку чоловіка та довідці про його непридатність до військової служби. 13 годин ми стояли на кордоні з дитиною. Це було жахливо”.
“Нарешті ми виїхали до Польщі, до Кракова, де нас прихистили друзі. Далі – пошук житла, роздуми про подальшу долю. Ми мали візи до США, але вирішили їхати до Канади. У Канаді нам надали work permit – дозвіл на роботу на три роки. Також важливим фактором стало те, що тут безкоштовна медицина”, – розповідає жінка.
Отже, в лютому почалась війна, наприкінці березня сім’я подалась на міграційну програму CUAET до Канади, а через 4 місяці вони отримали візи та полетіли туди.
Втеча від війни: життя в Канаді
Враження від Канади
“Переїхали до Канади ми в червні. Вже майже два роки, як ми тут живемо. До речі, наших домашніх улюбленців – кота та собаку ми також перевезли з України. Враження від Канади були дуже позитивні”, – ділиться Діана. – Ми приїхали до провінції Британська Колумбія. Це наймальовничіша провінція Канади. Вона найбільш тепла, тут гори. Дуже гарно. Ми жили у місті Мішин, зараз живемо в Абботсфорді. Мені дуже сподобалась Канада і подобається й надалі”.
“Коли ми виїхали, у мене була така позиція, що треба надіятися на закінчення війни, але розуміти, якщо війна не закінчується, і в нас буде можливість залишитися в Канаді, то налаштовувати себе на те, що ми не повернемося”.
“Перше враження, коли ти приїжджаєш, можливо, не у всіх так, але у мене були позитивні емоції: нове місто, магазини, люди, знайомства. Але в якийсь момент ставало сумно, тому що хотілося додому, розумієш, того, що було, вже не буде. Потім все це приймаєш і поступово починаєш інтегруватися в це суспільство”, – каже Діана.
Плюси та мінуси життя в Канаді
“Взагалі нам дуже подобається тут жити, але тут дорого, і через це є свої мінуси. Ми налаштовані на те, щоб тут залишатися, тому і вирішили розпочати шлях до статусу постійного жителя Канади. Ось, не знаю, можливо, колись ми і повернемося в Україну, але тільки тоді, коли там закінчиться війна”, – ділиться Діана.
“Якщо казати про мінуси, то це дороге житло, оренда або покупка дому, – додає жінка. – Тут ціни на будинки починаються з мільйона. І це не дуже крутий будинок. Податки також високі – на них йде багато грошей”.
“Можливо, ще мінус того, що тут дуже бюрократія, багато всяких документів потрібно робити, але з цим якось смиряєшся, адже у них все так працює. І просто цю систему треба зрозуміти і жити. Поки що інші мінуси нас не зачепили”.
Діана каже, їй подобається, що тут є перспективи спокійного життя далеко від росії. Подобається жити недалеко від кордону зі США.
“Мій чоловік також може туди їздити працювати. Подобається, що тут чисто, гарна екологія, багато лісів, гарна природа, де багато є де погуляти. Це просто наша стихія, ми не любимо жити в місті. Є розвиток для дітей: школи, різні гуртки. Тому, насправді, Канада дуже комфортна для життя країна, сімейна, я б сказала, дуже привітні люди. Поки що нам тут більше подобається”.
Вивчення англійської мови та отримання статусу постійного жителя
Англійська мова на початку війни
“На початку війни мої знання англійської мови були на рівні A1-A2, – розповідає Діана. – Це дуже початковий рівень. З такими знаннями жити в англомовному середовищі було дуже важко”.
На третій тиждень після початку війни жінка почала вивчати мову з вчителем. Зараз досягла рівня B1-B2.
“Звичайно, я ще не можу вільно говорити без помилок, але це вже достатній рівень, щоб нормально себе почувати й працювати в Канаді”, – каже вона.
Поради щодо вивчення англійської мови від Діани:
- прийміть той факт, що вам потрібно вивчити мову;
- переключіть все на англійську мову: дивіться фільми, користуйтеся телефоном, шукайте знайомства для спілкування;
- вчіть мову: читайте, пишіть, слухайте;
- займайтеся з учителем.
Вид на проживання
“23 лютого, якраз перед другою річницею війни, ми отримали вид на проживання, або піар, як тут кажуть, permanent resident, – ділиться Діана. –Через те, що чоловік самозайнятий і не працює на канадську компанію, ми не могли отримати піар за стандартними програмами. Тому єдина доступна для нас опція – це гуманітарна програма”.
“Гуманітарна програма створена для людей, які не мають можливості імігрувати за стандартними програмами. Ви пишете свою історію – й імміграційний офіцер, розглянувши її, вирішує, чи надавати вам статус постійного жителя”.
Діана пояснює основні умови програми:
- пояснити, чому ви не можете отримати піар за іншими програмами;
- надати докази, що ви не можете набрати балів за стандартними критеріями;
- обґрунтувати, чому вам потрібно залишитися в Канаді, а не повертатися додому.
“Ми подавали заявку, описуючи, як наш будинок був зруйнований бомбою, додавали фото. Також згадували про періодичні обстріли в нашому регіоні, про те, що ми вже облаштували побут в Канаді, дитина ходить у садочок, є свої лікарі, а друга дитина народилась тут. Чесно кажучи, коли ми подавали заявку, шанси оцінювали як 50/50. Можливо, чоловік склав форму дуже вдало, можливо, нам просто пощастило, але ми отримали піар значно швидше, ніж інші люди, які чекають роками”.
“Ми отримали піар за п’ять місяців, – розповідає Діана. – Процес був непростий. До речі, Канада просила надати військовий квиток чоловіка, щоб підтвердити, що він не служив в армії. Зараз з’явилася нова вимога: при подачі треба надати військовий квиток, незалежно від того, служив чоловік чи ні”.
“Насправді отримання піара було ключовим моментом для прийняття рішення про те, залишатися нам в Канаді чи ні. У нас були інші варіанти: я могла б піти вчитися, отримати студентську візу, а чоловік – робочу візу через мене”, – каже Діана.
Про сімейні подорожі трейлером
Мрія про трейлер у сім’ї з’явилася давно, адже в Україні подорожувати таким чином не дуже зручно – немає обладнаних кемпінгів, розповідає Діана.
“В Європі цей вид подорожі також не дуже популярний, на нашу думку. Раніше ми більше мандрували літаками або машиною. А коли приїхали до Канади, то побачили, що тут трейлери дуже поширені. Багато людей їздять ними у подорожі. Ми купили трейлер весною, коли вже майже настало літо. Тому встигли побувати не так багато де”.
“Влітку минулого року ми мандрували до Австралії на місяць. Бронювати місця в сезон важко, тому ми не так багато подорожували трейлером, але все ж таки їздили по Британській Колумбії і один раз виїжджали у США. В основному подорожували на вікенди, на 2-3, максимум 4 дні. Нам дуже подобається цей вид подорожі”.
“Подорожуючи трейлером, ти виїжджаєш у ліс, де немає зв’язку. Це чудовий відпочинок з душею, з дітьми, коли нічого не відволікає. Насолоджуєшся природою, можеш посмажити на багатті маршмеллоу або сосиски, сходити на річку чи озеро, погуляти по лісу. Це дуже надихає та розслабляє”, – каже жінка.
“У нас дуже зручний кемпінг: є пічка, духовка, мікрохвильовка, ліжка (велике і для дітей), туалети та душ. Це справжній будинок на колесах. Після того, як ми пожили в ньому, я зрозуміла, як люди живуть у трейлерах. Для нас це дуже комфортно, навіть з маленькими дітьми”.
Плани на майбутнє: возз’єднання з родиною та нове життя в Канаді
“Наші майбутні плани – це зробити канадський PR нашим батькам і перевезти їх в Канаду. Це зараз можна зробити за програмою возз’єднання родини через нас. У Канаді нещодавно відкрилась ця программа для українців. Хочеться купити тут будинок і жити тут спокійним, мирним життям”, – каже Діана.
“Я планую й далі розвивати свою сторінку в Instagram та блог. Спочатку це був просто особистий простір, де я ділилася моментами з життя. Після переїзду до Канади я почала писати про наш досвід: як ми переїжджали, оформляли візу та інші важливі питання. Ця інформація виявилася корисною для багатьох людей, адже в той час багато хто мріяв про переїзд до Канади.
Зараз я ділюся з аудиторією тим, з чим стикається наша сім’я в процесі адаптації до нового життя”, – додає насамкінець українка.
Авторка: Оксана Середюк.
