Юлія Сачук – українська активістка, правозахисниця та голова громадської організації “Fight For Right”, яка бореться за права людей з інвалідністю. Її визнано однією з восьми українок, які увійшли до списку “100 жінок 2022” від BBC, а також вона стала першою українкою, відібраною до програми “Лідери Європи” Фонду Обами.
Юлія з дитинства зіткнулася з дискримінацією через свою інвалідність. Разом з батьками їй довелося відстоювати право на навчання у звичайній школі. Цей досвід загартував її характер і став рушійною силою для подальшої боротьби за права людей з інвалідністю.
Вона не любить розмов про успіх та досягнення, бо каже, що «звичайна людина». Проте її діяльність промовляє сама, адже їй вдалося створити спільноту людей з інвалідністю, яка прагне, щоб її почули й зрозуміли.
Читайте історію активістки, яка відстоює права українців з інвалідністю на міжнародному рівні, бореться за інклюзивність, безбарʼєрність та кращу Україну.
Як відчуття несправедливості відкрило дорогу до активізму
Юля Сачук народилася і здобула освіту в Луцьку, згодом переїхала жити до Києва. І ось уже понад 20 років активно відстоює права людей з інвалідністю. Обрала таке покликання, бо впродовж довгого часу бачила несправедливість і чулася, що може і має сили на неї реагувати.
Перше долучення до активізму відбулося у 2003 році. Вона каже, що це не одразу була правозахисна діяльність. У той момент дівчина не мала ні знань про те, що таке права людини, ні про правозахист.
«Це було чітке усвідомлення, мене як людини, яка також має інвалідність. Я розуміла, що багато людей теж не мають рівного доступу, наприклад, до освіти. Навіть не знаючи усіх інструментів правозахисту ми з однодумцями розуміли, що можна вплинути на те наскільки абітурієнти будуть підготовлені, адміністрація шкіл обізнана з проблемами людей з інвалідністю. І таким чином вже можна сприяти покращенню ситуації», – розповідає Юля.
Каже, що десь залишилась маленькою дівчинкою, яка у волинському селі біжить дорогою й люди говорять: «Ти ж не бачиш». Але це ж не заважає бігати, когось доганяти та пізнавати цей світ.
У 2006 році Юля організувала з луцькою молодіжною організацією «Паросток», як сама каже, «дуже класний проєкт» у Києві – перший всеукраїнський захід для молоді з порушеннями зору.
До того часу ми навіть не знали, що нас так багато! Усіх об’єднали спільні проблеми, з якими люди з інвалідністю зустрічаються у кожному містечку, селищі. Вони уже стали системними, проте ніхто їх не вирішує. І це був початок свідомої громадської діяльності, коли я чітко усвідомила, що це – спільнота», – пригадує правозахисниця.
В той момент вона відчула, що не самотня на шляху боротьби за справедливість. Її внутрішнє бажання змін підтримали дуже багато людей, які так само готові робити щось для того, аби покращувати життя людей з інвалідністю.
«Я почала працювати в правозахисній організації Amnesty International, де здобула ґрунтовні знання про права людини, адвокацію, міжнародні стандарти. Дізналася, які інструменти та дії ми можемо застосовувати для того, аби просувати зміни не лише на місцевому, а і на національному рівні», – розповідає Юля.
Саме завдяки цим знанням відбулося поєднання її власного досвіду, як людини з інвалідністю і рефлексій, які вона отримала у спільноті однодумців. Зрозуміла, як працюють міжнародні стандарти у сфері захисту прав людей з інвалідністю, що це якраз права людини і саме з цим підходом потрібно працювати.
Переїхавши до Києва з Луцька, вона працювала з різними громадськими організаціями, мала досвід у бізнесі.
Юлія пригадує, що коли починала працювати перші роки в активізмі, їй здавалося, що люди, які в кабінетах, з влади, не знають в чому проблема. І от вона зараз прийде і розкаже їм, вони зрозуміють, все вирішать і все зміниться.
Наразі у Fight For Right є команда з 30 людей, яка працює на постійній основі й більше сотні активістів і активісток, місцевих організацій по всій Україні.
Участь в Obama Foundation та промова у Кеннеді-центрі
Активізм та життєва позиція Юлі Сачук отримали визнання на міжнародній арені. Лучанка стала однією з восьми українок, які увійшли до проєкту ВВС «100 жінок 2022», стала лідеркою програми Фундації Обами «Лідери Європи». Представила Україну, виступаючи з промовою в Кеннеді-центрі на вечорі присвяченому Джуді Г’юман.
«Це визнання надзвичайно важливе як для мене, так і організації. А найбільше – для спільноти людей з інвалідністю з України. Тому що люди звикли бачити нас як тих, хто потребує пільг, співчуття. Ці досягнення дають зрозуміти, що якщо віддано робити щось, намагатися зробити краще, вчитися, рости, то приходить визнання. Для мене особливо цінно стати першою українкою в когорті лідерок Obama Foundation. Я постійно наголошую, що я українка з інвалідністю. Це можливо! Як для мене, так і нашої спільноти, для України вцілому», – каже Юля.
Значний вплив на активізм здійснив і виступ з промовою у Кеннеді-центрі. Юля представляла Україну на вечорі пам’яті Джуді, яку називають «мамою» світового руху за права людей з інвалідністю. І це була для неї дуже велика честь. Її приклад взірцевий, адже розповідає як за допомогою активізму можна змінювати долю мільйонів людей. У той вечір зібралося дуже багато людей. Лучанка виголосила промову, як одна з тих, хто знав Джуді, працювала з нею.
«Я говорила про те, наскільки важливо жінкам і дівчатам з інвалідністю по всьому світу мати такі приклади. Тому що коли я росла в Луцьку з інвалідністю, навчалася в школі для мене було дуже важко не бачити успішних жінок з інвалідністю. І про це я можу говорити відкрито тільки зараз. У той момент я не усвідомлювала, хто я і чому маю інвалідність. Про це незвично було говорити. Це свідчило про закритість суспільства. Я не бачила схожих людей. Для мене було незрозуміло, як жити з інвалідністю. А такі люди як Джуді відкривають цей світ, змінюють його, роблять життя мільйонів таких самих дівчаток, хлопчиків з інвалідністю більш зрозумілим, гідним і незалежним», – ділиться активістка.
Джуді допомагала українцям з інвалідністю. На час повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона доклала максимум зусиль, щоб координувати дії допомоги міжнародних партнерів українцям і українкам з інвалідністю, зокрема Вашингтону. Саме тоді Юля Сачук з нею познайомилася і надихнулася вже особисто. Вони записали спільне інтерв’ю, де американка висловила свою підтримку Україні та Fight For Right.
«На жаль, минулого року Джуді померла, але під час війни в Україні ми познайомилися з нею особисто. Для мене вона є однією з моїх рольових моделей. Захоплююсь тим, як вона протестувала на вулицях Нью-Йорка, відстоюючи права людей з інвалідністю. Вона смілива і її приклад підтримує мене у важкі моменти мого активізму. Бо насправді займатися ним не просто. Дуже часто це непопулярна річ і тобі часто не хочуть відкривати двері в кабінетах. Доводиться бути на тій незручній позиції коли тебе сприймають, я б сказала, не зовсім гостинно», – ділиться правозахисниця.
Особиста боротьба під час війни
На життя Юлі й правозахисної організації для людей з інвалідністю Fight For Right дуже вплинула війна, яку розпочала росія проти України. Як вона сама каже, «розпочала впливати ще до того, як вона почалася».
У Fight For Right на той час працювало майже 10 людей і було багато проєктів. Тому додаткову інформацію правозахисниця досліджувала на дозвіллі, ночами.
«Перше, що ми зробили це фактично за декілька тижнів до 24 лютого 2022 року розпочали роботу «гарячої лінії» психологічної допомоги людям з інвалідністю. Вона працювала у звичайному телефонному режимі. Тому що люди з інвалідністю перед початком війни дуже переживали, що будуть робити. Задумувалися про це, але не було жодних відповідей, інформації. Пригадую, що повідомляли лише про бомбосховища, і то лише за кілька днів до війни», – каже активістка.
Наступним кроком активістів стало надання практичних елементарних порад, до прикладу, як скласти «тривожну» валізку для людей з інвалідністю. Психологиня у телефонному режимі заспокоювала їх, радила, як діяти. Важливий момент – початок збору коштів на GoFundMe.
«Оплату послуг психологині не передбачав жоден з наших проєктів. Ми не мали на це коштів. Тому 14 лютого розпочали збір на GoFundMe. І 24 лютого це відіграло надважливу роль, бо люди знали про нашу ініціативу і ми вже отримали перший запит на евакуацію. А через деякий час запити просто посипалися!» – згадує правозахисниця.
Донати на GoFundMe – це найбільш цінні та щемні кошти. Багато благодійників діляться своїми історіями, як їм вдалося їх зібрати, багато хто має інвалідність, рідних з інвалідністю, тому і розуміють справжні перешкоди українок і українців з інвалідністю під час війни й те, що їх донати потрібні, аби перекрити нерівність.
«Наприклад, одна жінка написала, що у неї дочка з аутизмом, і кошти, які вони донатять, – подаровані на її день народження. Хтось маючи інвалідність, намалював картину, продав її й задонатив. Я дуже вдячна цим людям», – з хвилюванням розповідає Юля.
«Ми співпрацювали з дуже багатьма організаціями, які допомагали з евакуацією. Опісля у нас вже з’явилися свої автівки. Ми почали надавати медичну евакуацію, коли люди не могли їхати звичайним транспортом. Співпрацювали й з лікарнями. У випадках, коли людина була підключена до апарату штучного дихання, ми оплачували послуги клінік. Це могли бути евакуації, які коштують 10 тисяч доларів», – зазначає Юля.
Про те, що «болить» і якісні зміни
Важливою частиною активістського життя Юлі Сачук та її правозахисної організації є робота над впровадженням в Україні Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Адже саме цей документ надає державам міжнародні інструменти для впровадження змін у себе вдома.
Наразі вона увійшла в Раду з моніторингу та виконання Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору України.
«Ми як організація постійно долучаємося до трансформаційних процесів з впровадження Конвенції ООН про права людей з інвалідністю в Україні. Під час війни дуже важливо не допустити грубих порушень конвенції, захистити права людей з інвалідністю. Для мене критично важливо ділитися своїми знаннями з владою. Що ми робимо: надаємо експертизи та поради, проводимо соціологічні дослідження, ділимося досвідом», – каже правозахисниця.
Важливим моментом для змін є впровадження в Україні стратегії безбар’єрності, адже завдяки їй розвивається розуміння, що держава відкрита для всіх людей, а про інклюзивність говорять просто іншими словами. Водночас варто здійснювати й більш ціленаправлені зміни й реформи щодо прав людей з інвалідністю, як то деінституціоналізація, забезпечення послуг підтримки в громадах, ліквідування МСЕК і зміна підходу до інвалідності на правозахисний.
«Сприйняття інвалідності у кожної людини відбувається по-різному. В когось в дитинстві як однієї зі своїх ознак, в когось в дорослому віці, бо з інвалідністю – хтось з рідних чи близьких людей, хтось отримує інвалідність на війні, а хтось – через вік і стійкі порушення здоров’я. Але інвалідність не має означати неможливість жити незалежним і гідним життям. І мені хочеться вірити, що українське суспільство це вже усвідомлює і що ми всі разом своїми вчинками творимо по-справжньому інклюзивну країну, в якій кожна людина – цінна», – каже Юлія.
Джерело: Район.Життя .
Читайте також, українці мають шалену перевагу: Валерій Яковенко з DroneUA про бізнес у США.
