Мрії Ксенії Надвоцької подорожувати світом здійснилися неочікувано. Невдовзі після того, як росія почала обстріл її рідного Києва, 35-річна жінка з маленьким сином і $100 у кишені подолала кілька країн і дісталась Нью-Йорка.
Як розповідає Bloomberg, жінка з дитиною спершу втекли до Румунії, а потім до Польщі, Німеччини та Мексики. Звідти вона переїхала в Сан-Дієго, де волонтерська організація доправила її до Нью-Йорка.
«Америка завжди була мрією», — сказала Надвоцька в Zoom. «Це завжди було таким недосяжним, і раптом ми опинилися там. Я не могла це осягнути».
Проте цей запал швидко згас. Наступні 18 місяців Ксенія провела на низькооплачуваній медичній роботі та в тісних бруклінських квартирах, не маючи часу, щоб вивчити англійську чи забрати сина зі школи. Ізольована та дедалі більше хвилюючись за свою здатність зводити кінці з кінцями, вона почала приймати антидепресанти та почала віртуальні сеанси з маріупольським терапевтом.
Наприкінці минулого року вона вирішила повернутися в Україну.
«Я б сказала всім, хто приїжджає до Нью-Йорка, зняти рожеві окуляри», – сказала Надвоцька. «Вам доводиться так багато працювати, щоб оплатити свої рахунки, свої витрати на життя. Щоб отримати водійські права. Для одного з батьків і дитини це неможливо».
Більш ніж через два роки після вторгнення росії в Україну це реальність для переміщених українців, таких як Надвоцька. Ті, хто перебуває під опікою Нью-Йорка, зараз конкурують з понад 60 000 мігрантів з усього світу за обмежені ресурси, тоді як ті, хто їде самостійно, стикаються з загрозою виселення та неоплаченими рахунками.
Це підкреслює, чому приблизно 80% переміщених осіб мріють повернутися в Україну, згідно з опитуванням, опублікованим у липні Організацією Об’єднаних Націй, навіть якщо війні, здається, не видно кінця.
За словами президента України Володимира Зеленського, лише минулого місяця росія завдала ударів по великих містах, включаючи Київ, випустивши понад 3000 керованих авіаційних бомб, 600 безпілотників і 400 ракет.
«Я не думаю, що більшість із них очікували, що цей конфлікт буде таким тривалим», – сказала Федеріка Франце, керівник Проекту підтримки біженців — групи, яка надає безкоштовну психологічну підтримку шукачам притулку — про українців, які втекли.
І зараз у багатьох із них закінчується дедлайн. У квітні завершується термін дії першої хвилі прибулих першої хвилі програми Uniting for Ukraine, програми умовно-дострокового звільнення, яка дозволила понад 170 000 українців залишитися в США на два роки.
Ті, хто хоче залишитися довше, повинні або поновити свій статус умовно-дострокового звільнення, або отримати тимчасовий захищений статус у зв’язку з судовим процесом, який загальмувався великим напливом шукачів притулку. І оскільки багато безоплатних юристів працюють, деякі переміщені особи повинні оплачувати витрати на приватного адвоката на додаток до збору в кілька сотень доларів за подання.
За словами імміграційного адвоката Евана Тараса Бокшана, на розгляд заяв, які українці раніше розглядали майже одразу, зараз потрібно близько п’яти місяців. Після отримання TPS дозволяє власникам працювати та захищає їх від депортації. Це також дає їм дозвіл на подорожі.
Жодна програма не пропонує шлях до постійного проживання, і нещодавно прибулі на так звану програму U4U змушені були боротися з меншими ресурсами після того, як місто обмежило фінансування допомоги на переселення. Умовно-достроково звільнені, які прибули з жовтня, не мали права на юридичні послуги, грошову допомогу та допомогу в оренді, які отримували раніше прибулі.
Catholic Charities, агентство з переселення біженців, має список із 200 осіб, які чекають на допомогу, якщо місто відновить їх фінансування, за словами Келлі Агнью-Барахас, співдиректора тамтешнього відділу служб іммігрантів і біженців.
Непомірні витрати
У переповненій міській системі притулку сім’ї з дітьми повинні повторно подавати заявку на житло кожні 60 днів. Вони ризикують бути виселеними за межі округу, що ускладнює навчання. Але альтернатива стикається з непомірними витратами Нью-Йорка: середня орендна плата за квартиру з двома спальнями становить майже 5000 доларів у квітні, згідно з RentHop, службою оренди квартир.
«Я не могла розтягнути свою зарплату не тільки на квартиру, але навіть на кімнату», – сказала Марина Костенко, колишня вчителька з Одеси, яка переїхала до Нью-Йорка у 2022 році.
52-річна жінка сказала, що пропонувала послуги з догляду за дітьми в обмін на житло, домовленість, яка зірвалася тричі, щоразу залишаючи її без житла. У жовтні вона вирішила повернутися додому після поранення на полі бою її 27-річного сина.
За її словами, в її волоссі додалося сивини через стрес від переїздів і численних виселень.
Ендрю Стасів, директор St. George Academy, приватної українсько-католицької середньої школи в Іст-Вілліджі, сказав, що майже 10% переміщених українських студентів — багато з яких отримують фінансову допомогу — повернулися додому після вступу після початку навчання. За його словами, найпоширенішими причинами були сімейні обставини та вартість житла.
«Припустімо, ви мама, у вас троє дітей, і тепер ви знімаєте одну кімнату в двокімнатній квартирі», — сказав Стасів. «Тут людно. І тепер у мене є студент, який так живе».
Інші стурбовані злочинністю, сказав він. За даними поліції Нью-Йорка, минулого року в Нью-Йорку було зареєстровано більше тяжких злочинів, ніж будь-коли з 2006 року.
“Дуже хотіла додому”
31-річна Даніелла Угрин переїхала з Києва до родинного дому свого хлопця у Квінсі приблизно через два місяці після початку війни. Постійно шукаючи роботу і залежачи від американських родичів свого партнера, вона швидко впала в тугу за домом і зневірилася. Після того, як вона знайшла роботу в некомерційній організації Razom Inc., вона була розчарована, побачивши, що потік пожертвувань для її країни тече повільно.
Тим часом дописи друзів у Києві в соціальних мережах намалювали, на її думку, відносно стабільну картину ситуації вдома.
“У нас не було планів залишатися в США, і для мене це було занадто напружено”, – сказала Угрин. Вона проводила дні, не дивлячись на телефон, надсилаючи повідомлення рідним і стежачи за новинами. «Я дуже хотіла додому».
Через півроку після приїзду до Нью-Йорка Угрин так і зробила. Тижнем пізніше росія розпочала один із найагресивніших наступальних дій на Україну на сьогодні, убивши та поранивши сотні людей та пошкодивши джерела електроенергії та води по всій країні. Незабаром вона почула нову серед українців приказку: «Сьогодні не ти».
Угрин встигла за два місяці до повернення до Квінса. Але вона вже планує наступне повернення додому.
Бомбардування зрештою торкнулося й Надвоцької. За її словами, вона переїхала до сусідньої Молдови, де їй дали шість місяців безкоштовної оренди та щомісячну стипендію на харчування.
«Це було дуже страшно», – сказала вона про прибуття в Україну після вторгнення. «Спрацювала сигналізація, летіли бомби. Але принаймні там у мене є сім’я. В Америці нікого немає».
Це непросте рішення, каже Юлія Макаренкова, яка з двома дітьми стрибали від хоста до хоста, перш ніж поселилися в притулку у Брукліні. На місце стояли в черзі по 15 годин.
Сім’ї загрожувало виселення через те, що вони не надали свої документи TPS, на оформлення яких тривали місяці.
Її дочки ходять до школи за годину їзди в протилежних напрямках від притулку. Після школи вони вбивають час в універмагах, поки Макаренкова закінчує зміну, продаючи чорну ікру в Grand Central.
Вона обдумувала повернення, але не впевнена, що це правильний крок.
«Ми хочемо зробити найкраще для дітей», — сказала Макаренкова. «Поки ще триває війна, їхнє майбутнє тут. Але важко сказати напевно».
Читайте також: “Застрибнули в останній вагон”: скільки українців приїхали до Канади у березні
Джерело: Bloomberg
