Війна в Україні змусила мільйони людей покинути свої домівки та шукати прихистку в інших країнах. Одним з популярних напрямків для українських біженців стала Великобританія.
У цій статті ми розглянемо, як українська жінка адаптувалась до життя в Англії, з якими викликами стикнулась та як знайшла роботу за фахом.
“Сподівалася, у пошуках мені допоможе Джоб центр”
Адаптація і пошук роботи в Англії вимагають багато терпіння, це підтверджує вчителька фортепіано з Києва Дана Стронова, яка навесні 2022 року разом з двома дітьми приїхала до графства Східний Сассекс (East Sussex) і почала свої пошуки роботи за фахом.
“Досвід із першими нашими спонсорами — сімейною парою з маленькою дитиною — був не дуже вдалим, — згадує Дана. — За три тижні нам довелося від них виїхати. Це сталося після неприємного інциденту з їхнім собакою, який заліз у валізу моєї доньки і об’ївся шоколаду, що там знайшов. Собаку врятували у ветеринарній клініці, але спонсори після цього повідомили в council, що більше не можуть надавати нам житло і самі відвезли нас до готелю”.
В готелі, який оплатила українським біженцям міська рада, вони провели всього десять днів. Адже, дізнавшись про нашу ситуацію, британці стали приходили до них в готель, запрошували повечеряти, підтримувати. І одна родина (чоловік, дружина та двоє дітей) захотіла стати новими спонсорами. Українці прожили у їхньому будинку рік і досі підтримують з ними зв’язок.
“Хоча, мешкаючи у спонсора, прожити на виплати по безробіттю в принципі можливо, я майже одразу почала шукати роботу. З гарним рівнем англійської та 25-річним досвідом роботи вчителем фортепіано я думала, що в мене це вийде досить швидко.
Сподівалася, у пошуках мені допоможе Джоб центр — державна організація, де кожен безробітний має персонального тренера з пошуку роботи (job coach). Але насправді шукати роботу там не допомагають. Максимум можуть назвати декілька сайтів, де дивитися вакансії”.
Неприємним сюрпризом для Дани стало те, що в Англії немає звичних для українців державних музичних шкіл, де різні педагоги викладають дітям фортепіано, сольфеджіо тощо. Уроки музики є у звичайних школах та коледжах, але учбові заклади не беруть викладачів-інструменталістів до штату. Можуть запрошувати їх лише на певні години.
“Але мені дуже хотілося добитися. Ніколи не думала, що я така вперта — напевно, роки практики за інструментом далися взнаки. Коли сидиш годинами і довбаєш той “кривий” пасаж, аби довести його виконання до ідеалу!
Я відправляла резюме до місцевих хорів, церков, музичних театрів. Одночасно підтверджувала кваліфікацію, закінчивши кілька спеціалізованих онлайн-курсів (більшість із них були безкоштовними). Зібрала цілу папку різних сертифікатів. Подавалася і на помічника вчителя, проходила співбесіди. Але отримувала відповіді, що… “надто кваліфікована»”для такої роботи. Скрізь мені відмовляли, через що опускалися руки.
“В Англіїї вчителю категорично заборонено торкатися учнів”
Зрештою, Дані пощастило.
“Моя спонсорка познайомилася з жінкою з іншого міста, яка має власну приватну музичну школу, — розповідає Дана. — Так я потрапила на співбесіду до свого майбутнього роботодавця. Музична школа знаходиться прямо в її будинку — діти займаються у прибудові, де є два кабінети. Власниця школи теж вчителька музики, до того ж широкого профілю — грає на флейті, гітарі, фортепіано. Поговоривши зі мною, подивившись мої кваліфікації та виступи з Києва, вона запропонувала мені спробувати”.
В Англії система викладання взагалі не така, як в Україні. Під час занять діти сидять у навушниках, і кожен має свою програму. Вони не чують одне одного. Окремим випробуванням для українки стала англійська музично-викладацька мова. Зокрема той факт, що в Україні використовують до-ре-мі-фа-соль-ля-сі, а британці.
Також виявилося, що у Британії універсальні музичні терміни замінюють англійськими словами — щоб дитина краще зрозуміла і не мала стресу. В Україні ж звикли вивчати терміни з їхніми справжніми назвами з першого заняття.
В Англії вчителю категорично заборонено торкатися дитини.
“Я спочатку не уявляла, як так можна працювати, адже іноді, щоб показати, потрібно поставити руку учня на інструмент. Але тут дотик вважається порушенням особистих меж дитини. Можна пояснювати лише на словах і показувати на своєму прикладі. В Англії для всіх на першому місці ментальне здоров’я дітей, а не набуті навички”.
Вчителі не критикують учнів. Навіть якщо зіграв лише три ноти, все одно скажуть, що це було чудово. Дітей не змушують виступати один перед одним — знову ж таки, аби вони не мали стресу. Очевидно, у такому підході є свої плюси та мінуси, але діти тут і справді більш вільні, розкуті, не бояться вчителів.
“Аби вписатися в цю систему, мені довелося себе ламати. Втім зараз, працюючи вже майже рік, я відчуваю, що все виходить. Я починала із трьох груп учнів, а зараз у мене вже десять груп. З’явилися й приватні заняття. Коли приходять нові діти, я відразу кажу їм, що англійська не моя рідна мова, тому я можу робити помилки. На своєму прикладі показую, що помилок не треба боятися.
Моя школа не бере вчителів до штату, тут всі працюють як приватні підприємці (self-employed). В Англії це дуже поширена практика. Відкриття підприємства, рахунків, складання всіх звітів та декларацій стало для мене ще одним випробуванням. Але є організації, які можуть безкоштовно допомогти. Мене це дуже виручає”.
Зараз Дана з сім’єю вже самі винаймаємо квартиру. Житло їй теж вдалося знайти через знайомих. В Англії що більше людей тебе знають, то краще. Інтеграція до місцевої громади має велике значення.
Джерело: Sestry.
Читайте також, українці в Британії мають великі проблеми з працевлаштуванням – Bloomberg.