31 березня сплинув термін приїзду українців до Канади за дозволом CUAET, і останніми тижнями у країні спостерігався сплеск новоприбулих, пише СВС.
Деякі сім’ї ще на початку дії програми отримали дозвіл, але приїхали в останній момент, не втрачаючи можливості таки оселитись у Канаді.
Наприклад, молода українська родина Лічних прилетіла в Галіфакс менш ніж за два тижні до кінцевого терміну використання екстрених віз, виданих згідно з канадсько-українською програмою дозволу на екстрені поїздки.
Важке рішення
Рік тому Ірина Лічна та її сини, 10-річний Самір і 7-річний Салім отримали дозвіл на перебування в Канаді за екстреною візовою програмою, але Лічна сказала, що на той момент переїзд був лише запасним планом.
Мати-одиначка сказала, що друг нагадав їй минулого місяця, що наближається кінцевий термін отримання візи, і закликав її скористатися цією можливістю.
«Справді, це було важке рішення, тому що я не мала стільки заощаджень, і я просто взяла рюкзаки своїх дітей… і ми приїхали».
Відколи почалася війна, Ірина та її хлопці майже два роки жили в Туреччині, але, за її словами, вони лише там виживали. Вона працювала багато годин за невелику платню і важко вивчала нову мову та культуру.
На початку 2024 року жінка з дітьми повернулась в Україну. Вона думала, що вони будуть у безпеці в Чернівцях, місті на заході України, через віддаленість від лінії фронту, але вони все одно чули сирени повітряної тривоги більшість днів.
Вона зрозуміла, що «в Україні немає безпечного місця». Також переживала про призов на військову службу, бо вона лікар. Вона вірить, що її хлопців зрештою відправлять воювати, якщо війна триватиме досить довго.
«Я не хочу говорити людям, які втратили життя, що це дарма. Але ця плата за захист нашої землі, дуже висока, висока ціна. І я не готова платити життям моїх дітей».
Тепер вона одна з понад 4600 українців, які приїхали до Нової Шотландії за останні два роки.
Війна все ще вирує
Гуманітарні організації зазначили, що вони відчули останній потік новоприбулих.
«Ми бачили, що більша кількість людей виходить через невизначеність щодо того, що станеться в Україні, тому що вони завжди можуть повернутися, я думаю, якщо справи підуть на краще. Але після 31 березня їм буде важко приїхати», — сказав Рік Ленгіл, засновник The Ukrainian Store.
Два роки тому Українська крамниця розпочала свою діяльність як центр пожертвувань у Дартмуті, збираючи та роздаючи меблі новоприбулим українцям. За словами Ленгіла, вона перетворилася на осередок спільноти для українців.
«Вони діляться інформацією, допомагають один одному знайти роботу, житло, отримати водійські права, а також у них багато спільного… У цьому також є зв’язок і дружба».
Ленгіл сказав, що він очікує, що пожертви будуть затребувані принаймні ще кілька місяців, оскільки українці продовжуватимуть облаштовуватися, але він очікує, що неприбуткова організація продовжить працювати ще довше, перемістивши фокус на соціальну підтримку.
Соціальна підтримка є важливою частиною українського поселення, сказала Любов Жизномірська, тому що багато українців втекли до Канади, нікого тут не знаючи. Жизномирська є віце-президентом відділення Конгресу українців Канади в Новій Шотландії.
Вона сказала, що важливо зазначити, що хоча візова програма Канади закінчується, війна в Україні все ще вирує.
«Українці живуть з війною кожен день і продовжують жити з війною. Тому, коли ми думаємо про кількість прибулих, це люди, які рятуються від війни та нестабільності та конфлікту в своїй країні», – сказала Жизномірська.
Ірина Лічна сказала, що хвилюється, що війна триватиме роками, тому вона сподівається залишитися в Канаді надовго. Іноді вона каже, що тягар побудови нового життя неймовірний, але вона намагається зберігати надію.
«Коли почалася війна, усі мої амбіції [були] зруйновані», — сказала вона. «Але мій дух не зламаний, і я готова почати з самого початку».
Читайте також історію українки про життя та інклюзію в Канаді
Джерело: СВС
