36-річна Ксенія Редькіна разом з 17-річною донькою, рятуючись від війни, опинилися в Шотландії. За рік їм вдалося не лише здобути освіту, але й знайти роботу та звикнути до нового життя.
Історія Ксенії та її доньки – це приклад того, як завдяки наполегливості та оптимізму можна подолати будь-які труднощі. Їх досвід показує, що успішне пристосування до життя в іншій країні залежить від багатьох факторів:професії, характеру, віку, здоров’я, знання мови, умов проживання та, звичайно ж, удачі. Ксенії та її доньці пощастило, адже вони не лише зберегли оптимізм, але й зуміли скористатися всіма можливостями, які їм надала нова країна.
Під час перебування в Україні Ксенія та її донька розповіли газеті “Субота” про те, як їм вдалося адаптуватися до життя в Шотландії. Їхні поради можуть стати в нагоді іншим українцям, які змушені були покинути свою домівку через війну.
“Видали мобільний телефон з сім-карткою та 200 фунтів”
– Коли почалася війна ми з донькою Лізою переїхали спочатку до Польщі, а потім моя близька подруга, яка вже багато років живе у Шотландії, запросила нас у свій будинок недалеко від Глазго. Уряд Великобританії розробив спонсорську програму підтримки переселенців з України зі спрощеною візовою системою. Подруга зробила нам виклик і ми отримали візу. Це велика вдача, адже нам не потрібно було думати про житло і в найскладніші перші місяці перебування в чужій країні була людина, яка все пояснювала, радила та підтримувала. А було дійсно дуже непросто…
– Як легалізуються українці у Шотландії і чи можна прожити на виплати, які вони отримують?
– Бувають різні ситуації, тому я можу говорити лише про себе. Ми отримали дозвіл на тимчасове перебування у Шотландії протягом трьох років. Одразу по приїзду нам видали мобільний телефон з сім-карткою та 200 фунтів на перший час, а також ваучер у магазин одягу на 60 фунтів. Ми на двох отримували 650 фунтів соціальних виплат. На харчування в місяць ми витрачали приблизно 400 фунтів і ще залишалися гроші на проїзд та інші витрати. Нам цілком вистачало тому, що не потрібно було орендувати житло. А якщо ти повинен платити за житло, то цих грошей не вистачить і потрібно працювати, причому обом.
“Вступна кампанія починається у вересні і закінчується в січні“
– Як це вам вдалося?
– Коли ми приїхали, моїй доньці було 17 років, вона мала атестат про закінчення школи в Україні. Добре, що все склалося саме так, тому що уряд Шотландії виділив гроші для безкоштовного навчання українців, і нам залишалося лише знайти навчальний заклад. Треба зауважити, що в Великій Британії, в тому числі,у Шотландії, система освіти дуже відрізняється від нашої, і розібратися було складно.
Моя донька поступила у коледж на дворічний курс за напрямком графічний дизайн. Цей курс прирівнюється до університетського. Вона пройшла співбесіду та представила свої дизайнерські роботи. Взагалі вступна кампанія в Шотландії починається у вересні і закінчується у січні, зовсім не так, як у нас. Коли ми з Лізою подавали документи в коледж, мене запитали: а ви не хочете навчатися? Я дуже здивувалася, бо я вже мала вищу освіту і взагалі у 36 років починати знову вчитися у нас якось не прийнято. А тут вважається нормою, якщо людина вчиться на протязі всього життя. Люди можуть змінювати професії, перекваліфіковуватися, опановувати нові сфери діяльності. Мені запропонували пройти співбесіду. Вона була письмова, щоб визначити мій рівень володіння англійською мовою. Мене прийняли на мовні курси з нахилом – туризм, адже я за спеціальністю – туристичний агент. Це теж везіння, що все збіглося саме так.
Таким чином, ми з донькою разом вчимося на стаціонарі в коледжі, тільки на різних рівнях. Вона – на восьмому, я – на шостому, тому що мій рівень англійської нижче, ніж у доньки. Навчання займає лише три дні у тиждень, щоб студенти мали можливість в іншій час працювати чи відпочивати. Такого завантаження, як в українських навчальних закладах, там немає. І тому я зрозуміла, що в мене є час для підробітку, і влаштувалася на роботу.
– Яку саме?
– Мій перший фах – ювелір-оцінювач ювелірних прикрас та дорогоцінного каміння. Я пройшлася по великих торгівельних мережах і в трьох залишила своє резюме. Дуже скоро мені зателефонували із двох торговельних мереж і запропонували роботу. Я обрала магазин британської ювелірної мережі у Глазго. Там я працюю консультантом 2 – 3 дні на тиждень.
– Чи були такі речі, які неприємно вразили у Шотландії?
– Перше, що неприємно вразило – це місцевий мовний акцент. Я спочатку взагалі нікого не розуміла, тому що в Шотландії свій діалект англійської мови. І тільки через декілька місяців ми з донькою почали потрохи розуміти оточуючих.
Друге – це бюрократія. Щоб вирішити якесь питання, потрібно витримати довге електронне листування, потім тобі призначають час прийому через 1-2 тижня. Навіть щоб просто отримати відповідь на запитання потрібно записуватись. В Україні такі питання вирішуються набагато швидше.
Ще одна проблема – лівосторонній рух. Я сама керую автомобілем, і мені було непросто перевчитися, але я впоралася. Хочу зауважити, що водії та перехожі в Шотландії дуже ретельно дотримуються правил дорожнього руху, тому їздити зовсім не важко.
Несподіванкою для нас стало те, що в умивальниках там немає смесителів, тобто гаряча вода і холодна – окремо. Але в душі додатково встановлюють смесителі.
Що стосується місцевих жителів, то вони в належній мірі не доглядають за своєю зовнішністю. Тобто у магазин людина може приїхати в піжамі та шльопках, може лише накинути плащик, якщо іде дощ. Жінки часто ходять не розчесані, а про макіяж я взагалі не говорю. Практично всі у лосинах. Немає вишуканості стилю і смаку. Але на вечірку чи на інший захід люди більш ретельно одягаються і виглядають дещо по-іншому. І молодь і люди похилого віку полюбляють сидіти у пабах і випити пару “дрінків” навіть зранку вважається нормальним.
– Чим відрізняється місцева кухня від української ?
– В Шотландії вітається здоровий спосіб життя, всі носять із собою пляшечки з водою та судочки з їжею. На роботі та в навчальних закладах люди часто роблять перерви на перекус, їдять в транспорті та прямо на вулиці. Так вони турбуються про здоров’я, але в той же час місцеві лінуються готувати і використовують напівфабрикати, люблять фастфуди, замовляють їжу додому. Можливо через це у них менший асортимент в магазинах, ніж у нас і багато людей з надлишковою вагою, особливо молодих. Мені, наприклад, не вистачало шматка чистого парного м’яса, яке у нас можна купити на ринку. Там ринків немає.
– Яке враження від медицини у Шотландії?
– Одразу скажу: краще приїхати на лікування в Україну. В Шотландії складно потрапити до лікаря. Коли тобі погано, ти телефонуєш своєму терапевту, а він каже, що ти маєш піти в аптеку, де провізор запропонує ліки згідно із симптомами. Частіше за все купуєш антибіотики, до речі вони продаються без рецепту. Коли я захворіла ковідом і температура була 40 градусів, я до лікаря так і не потрапила. В такій ситуації пропонують дзвонити на номер 911 та самому їхати на прийом, який відбувається в порядку живої черги.
А такого поняття як страховка, яка включає певні безкоштовні послуги, там немає. Безкоштовно видаються лише засоби гігієни для жінок та препарати репродуктивної медицини. А якщо я цілий рік не проходила гінеколога, це не привід, щоб його пройти. Можна записатися, але твоя черга може підійти через рік. Єдиний вихід – піти до платного гінеколога, що я і зробила. У лікарню кладуть в самому крайньому випадку і на короткий період. Наприклад, моя подруга народила дитину у восьмій ранку, а у чотири години вечора була вже вдома з немовлям.
За словами Ксенії, місцеві жителі дуже доброзичливі та коректні, і вона за весь рік перебування жодного разу не відчула морального дискомфорту. Шотландія намагається бути у всьому особливою, не схожою на інші країни, вона береже і пропагандує свої історичні пам’ятким, звичаї, свій особливий менталітет, певну патріархальність. Ксенія впевнена, що українцю Шотландію не важко полюбити, оцінити її переваги, головні з яких – спокій та безпека.
Читайте також, “Шотландська англійська — як закарпатська українська”: життя та бізнес у Шотландії.
