Заспокійливе шурхотіння писачка по яйцю, запах розтопленого воску, потріскування вогнику свічок та радісні вигуки дітей “Писанка!”, “Хочу синій колір!”, “Намалюю машинку!” — такою була атмосфера майстер-класу з писанкарства в Единбурзі.
Захід став не лише можливістю навчитись унікальній техніці. Протягом чотирьох з половиною годин об’єднались різні культурні спільноти, а причиною стала українська писанка. Поміж учасників були як й українські біженці, так і місцеві шотландці, долучились також люди з Литви та Латвії. Дехто ставив за мету зберегти культурні традиції, незважаючи на географічні кордони. Для когось це стало різновидом арт-терапії, а були й ті, хто передавав цю традицію з покоління в покоління, тому прийшов не сам, а з дітьми.
Відкрила двері у світ розписування яєць організаторка Ольга Решетова. За освітою вона архітектор, проживала в Донецьку. Через російське вторгнення у 2014 році Ольга переїжджає в Івано-Франківськ, де знайомиться з писанкою та починає передавати ці знання іншим біженцям з Донецька та Луганська. Сьогодні на її майстер-класі присутні біженці з усієї України.
Відправною точкою стає розповідь про значення писанки для українців та з чого починати новачкам у цій справі. Ольга демонструє традиційний кошик з прикладами писанок, де кожен знаходить ту, яка найбільше до вподоби.
“Це великодній кошик, який деякі українці несуть до церкви. Зараз тут немає ковбаси, сиру, тощо. Сюди ми також кладемо писанки. Писанки — це не як великоднє яйце, – зауважує Ольга, – вони були задовго до християнства”.
Також вона рекомендує відкинути бажання зробити щось ідеально рівне, відповідно до зразка. Найголовніше – це отримати задоволення і мати приємні враження від процесу.
“Якщо придивитись до писанок, які створюють майстрині, наприклад Космацького регіону, найбільш відомого своїм дрібним орнаментом, то побачите, що лінії не такі вже й рівні. В писанкарстві процес важливіший за результат”, – додає писанкарка.
Визнаю, ніколи раніше не уявляла, що колись буду слухати про писанку в компанії іноземців, та ще й англійською мовою.
Перший крок під час розписування — вибір візерунка.
“Сьогодні у кожного є можливість написати по дві писанки. Першу рекомендую вибрати просту, один чи два кольори, без складних геометричних візерунків, просто щоб зрозуміти саму техніку. Коли буде більше впевненості, можна спробувати щось складніше. Зараз ви отримаєте роздруківки з прикладами візерунків”, – каже Ольга.
На кожному столі вже є запалені свічки, олівчики, писачок, а також заздалегідь видуті яйця. Поміж надрукованих прикладів зустрічаються орнаменти з різних областей, серед яких я помічаю мотиви Рівненщини, Чернігівщини, Київщини, Сумщини. Всі з особливою символікою.
“Ми не використовуємо стирачку, тому що вона залишає жирні плями. Залишаємо все зайве, потім воно зникне разом із воском”, – наголошує писанкарка.
Після відтворення задуманого малюнку олівцем починається найцікавіше. Потрібно набрати віск у писачок, піднести його до запаленої свічки та нагріти. І ось уже плавний потік воску розпливається по поверхні яйця, створюючи контури та різноманітні візерунки. Спочатку заповнюємо ті ділянки, на яких повинен зберегтися білий колір. Якщо на писанці його немає бути — відразу занурюємо яйце в оцет.
“Чи ми зробили помилку, чи хочемо витравити якийсь колір… Для цього є оцет. Він прибирає жирні плями, і потім буде ліпше братись фарба на яйце. Ми можемо оцтом все повернути. Також можна робити травлену писанку, в нас тут є пару прикладів”, – Ольга веде мене до кошика, де показує дві писанки у цій техніці.
На дотик вони дуже фактурні, у коричнево-білих відтінках. Це все тому, що травлення оцтом прибирає шар за шаром, висвітлюючи колір. “Ось тут ми повернули з коричневого до світлішого, ну не білого, тільки один шар зняли. Щоб візерунок був білим, треба довше тримати”, – додає Ольга.
Собі я обрала орнамент в чотирьох кольорах: білий, жовтий, червоний, чорний. Називається “Зорі”, з Одещини. Кожна лінія є прямою, геометричною. Тоді ще я не усвідомлювала, що чим більше різнокольорових, прямих ліній, тим більше роботи над писанкою мене чекає. Це був перший досвід, в двадцять чотири роки. І це доволі дивно, адже я родом з Прикарпаття, де традиція писанкарства вважається найбільш поширеною. Але на майстер-класі прийшло розуміння, що наші традиції не знають меж та кордонів, і не так важливо де ти, в Україні чи Шотландії, твоя культура завжди в твоєму серці.
Ольга занурює мою писанку в оцет, потім ретельно витирає, і допомагає визначити, що малювати далі: “Тепер нам потрібно покрити все, що має залишитися жовтим. Ми маємо жовтий колір навколо білого, тож покрийте воском цю область”.
Вчилася розписувати писанки молода інтернаціональна пара — українка Марія та шотландець Гаррі. У них на столі бачу синьо-білу писанку, шо нагадує прапор Шотландії.
“Марія розказала мені про класну традицію, і я вирішив спробувати. На першій писанці я повторив прапор Шотландії, але я точно не найкращий митець, – сміється Гаррі. – На цій писанці я пробував зробити дизайн з прямими лініями, я зіпсував тут трохи, але це не дуже погано для перших спроб”.
Марія вибрала орнамент з Чернігівщини, ділиться, що попри терапевтичну силу, це заняття також втомлює: “Боїшся зробити помилку”. Вона впевнена, що її лінії трохи кривуваті виходять: “це складно – розподілити візерунок на все яйце, щоб геометрично було рівно”.
Залучає до писанкарства шотландця також дівчина з Черкас: “Це мій хлопець, прийшов сюди, бо я його змусила”, – жартує вона. Ділиться з власного досвіду, що в Черкасах писанки не так часто малюють, тому не мала раніше можливості навчитись цьому. Прийшла на майстер-клас, бо хотіла більше дізнатись про українську культуру та своє походження.
За столом біля мене сидить пані Мальвіна, яка вміло та майстерно керує писачком. Її рухи плавні та точні, а вона відкрита ділитись своїми знаннями з тими, хто малює вперше.
“Вам треба сюди в жолобок закидувати воску. Тепер прогрівати над свічкою. Потрібно, щоб він завжди був гарячий. Коли ви бачите, що всередині все розтопилось, то рухаєте не рукою, а писанкою. Руку ніби фіксуєте в одному положенні, а тільки писанкою крутите знизу вгору”, – Мальвіна щедро ділиться знаннями з тими, хто сьогодні малює вперше.
В її сім’ї писанкарство передається з рук в руки, з покоління в покоління.
“Писанка у нашій родині взагалі ніколи не втрачала своєї традиції, у нас писала бабуся, у нас писала мама, і я пишу, і пише моя дочка. Писанка як оберіг у родині, у нашій культурній традиції, для мене це справді свято, і до кожної Паски ми намагаємось писати і навчати цьому інших. Отут дуже не вистачало оцього якогось рідного приготування до свята, це надзвичайно, що є така можливість, що Оля і Марина подарували нам це свято писанкарства”, – розповідає вона.
Сьогодні вона намалювала дубові листочки, що символізують довголіття, силу, і зв’язок поколінь, які також є оберегом для домівки.
Марина Тріль проводить майстер-класи вже 12 років. Її захоплення почалося з дня, коли вона вперше повела своїх дітей вчитись цьому і зблизитись із традиціями. Її любов до писанкарства настільки сильна, що свого часу навіть її друзі втомились слухати про писанку, жартує вона, проте рукодільниця продовжує дарувати всім навколо і писачок, і фарби, і писанки. Саме тому власна колекція у неї ще не сформувалася. Пригадує, що свого часу її обурювало, коли про писанки згадували лише перед Великоднем.
“Писанка — це як молитва, це як побажання, це можна малювати круглий рік: і на весілля, і на День народження, і на Різдво, і перед Новим роком. Писанка наповнена символами. Тобто, наносячи якийсь візерунок, люди, які ще не вміли писати, вже загадували, що і кому вони бажають”, – ділиться Марина.
Співорганізаторка також зауважує, що тут, у Шотландії, місцеві навіть не знали, що український Великдень так глибоко наповнений сенсами, тому що у них інша культура. Як приклад вона пригадує діалог з життя:
— Я ніколи на паску не їла шоколадне яйце, – кажу я.
— Ну як, це ж святе!
— Святе – це намалювати писанку і побажати щось своїм близьким, своїй родині.
Вже не вперше малює Надія. До Шотландії дівчина переїхала з Тернополя, і сьогодні обрала дуже нетиповий для своєї області малюнок.
“На Тернопільщині саме популярні чорні писанки, які я дуже люблю, а ця особлива, тому що вона біла. Але цей орнамент з Тернопільщини, символізує царівну, королеву”, – дівчина тримає в руках білу писанку з цікавим помаранчевими та фіолетовим поєднанням.
Надія каже, що ніколи не переживає про кінцевий результат, адже він має бути таким, яким має бути.
“Писанки це такий космос-ефект! Якщо в процесі не вдався якийсь колір чи символ, я завжди спокійна і знаю, що кінець має бути таким, яким задумав Всесвіт”, – ділиться вона.
Після того, як всі візерунки нанесені, настав час зняти віск. Майстриня Ольга з глибоким захопленням слідкує за цим процесом та демонструє іншим, підносячи писанку до вогню, каже: “Дивіться, як вона блистить, бачите?”.
Далі кожен робить китичку. Нитки обирають під колір свого виробу, також додають трохи бісерин, щоб зафіксувати писанку, та й виглядає святковіше.
На годиннику 18:00. Майстер-клас підходить до завершення. В дорогу Ольга всім роздає свіжоспечену пасочку, а дехто несе додому крім двох власних писанок ще декілька авторських, які змогли придбати на майстер-класі. Люди розходяться готувати великодні кошики, а мені вдалось поспілкуватись з Ольгою більше.
Майстриня вже 8 років проживає у Глазго. Викладає для українців, місцевих, і всіх, кому цікаво. Так на базі волонтерського центру Refuweegee до неї приходять не тільки українці, а й багато мусульман, людей з Індії, Пакистану. Всі вони пишуть орнаменти своїх країн, використовуючи нашу техніку.
Вона пригадує, що до 2022 року купляла всі матеріали для писанкарства саме в Канаді. Не тому, що за кордоном краще, а тому що саме там українська діаспора дуже потужно зберегла цю культуру.
“Багато орнаментів зберегла діаспора, особливо канадська, яка зараз виготовляє шикарні барвники, писачки, які можна замовити саме в них. І до повномасштабного вторгнення я купувала майже всі матеріали в Канаді, бо в Україні на той час цього було дуже мало”.
Ольга не дуже підтримує те, що писанка має релігійну складову і має для цього аргументи:
“Зазвичай в інформаційних джерелах та на майстер-класах писанці надають релігійного змісту. Я не дуже підтримую таку інформацію, бо перш за все писанка — язичницька традиція, і вона була дуже змінена якраз християнством. А перша глиняна писанка датована початком 7 століття, що є археологічним фактом, і це було за 100 років до народження Христа”, – розповідає писанкарка.
На її думку, відокремлення релігійної складової від писанкарства залучає більше людей: атеїстів, представників інших віросповідань, або тих, хто просто цікавиться цією технікою, як різновидом арт-терапії.
Писанкарка також знаходить пояснення, чому Великдень, як складова релігії, так легко прижився на теренах України:
“В Україні скрізь був культ землеробства, з яким пов’язаний майже весь календар українців. Ідея воскресіння дуже близька до воскресіння природи, і якщо порівнювати з Різдвом, то Великдень язичники дійсно почали святкувати майже одразу. А от з Різдвом усе було набагато складніше, тому що це посеред зими і взагалі не притаманно для язичницьких свят”, — розповідає Ольга.
Відвідати майстер-класи в Шотландії можна в Глазго на базі організації Refuweegee та в Единбурзі на базі “Единбурзьких павуків”, які плетуть маскувальні сітки. Завдяки таким подіям українцям вдається не тільки поширювати українські традиції, а ще й збирати гроші на матеріали для маскувальних сіток.
Авторка: Валентина Бойчук
Фото авторки
Читайте також, як у Шотландії плетуть маскувальні сітки для українських військових
