Додому: історії українців, які повернулися після деокупації

Євгеній та Світлана Ukraїner, Олег Переверзєв

Повернення додому”: новий епізод про українців, які відроджують життя на деокупованих територіях. Команда Ukraїner презентувала нову серію проєкту “Повернення додому”, присвячену українцям, які після деокупації повернулися до своїх рідних міст.

Герої третього епізоду не лише ступили на звільнену землю, але й планують там своє майбутнє, роблячи перші кроки до відновлення нормального життя. Серед них є ті, хто вже став або готується стати батьками, тим самим даруючи надію на майбутнє деокупованих територій.

Історія кожного героя є унікальною та зворушливою, вона надихає та дає віру в те, що Україна обов’язково переможе. Проект розповідає про складні, але водночас сильні та щирі історії людей, які пережили жахіття війни та повернулися додому, щоб відбудовувати свою країну.

Команда Ukraїner продовжує збирати та ділитися цими історіями, щоб весь світ знав про мужність та стійкість українського народу.

Євгеній і Світлана Худолій

Перших героїв проєкту Євгенія і Світлану Худоліїв повномасштабна війна застала за кордоном під час подорожі.

“Ми з дружиною 16 грудня вилетіли Індію. Ми хотіли полетіти в Азію, щоб провести зиму там. Ми побували в Індії, полетіли на Шри-Ланку, звідти – в Таїланд. Ще хотіли полетіти в Грузію, покататися на сноубордах. Картинка ідеального життя, все класно, подорожуєш. Світлані треба було забрати ноутбук на роботі, повернутися в Київ, ми вибирали дати і врешті обрали 24 лютого”, – згадує Євгеній. 

Чоловік згадує українські прапори на вулицях Берліна, де пара зупинилася на зворотньому шляху додому. 

“Ми поїли в ресторані, куди нас не хотіли пускати без ковід сертифікатів, взяли якихось приколів додому і лягли спати, бо завтра рано вставати. О 5 ранку подзвонила мама, попросила додому не їхати. Мамо, вибач”. 

Юліана Шалетіна-Довгач 

Інша героїня проєкту, медіаменеджерка Юліана Шалетіна-Довгач 23 лютого 2022 року повернулася до рідного Чернігова із ретриту. Валізу не розбирала, бо була втомлена. Юліана пригадує довгу дорогу до Івано-Франківська, їхати довелося три доби, а за перший день не вдалося потрапити навіть до Києва. 

Місяць родина провела в Карпатах, потім ще місяць – в Черкасах. У травні, коли Чернігів був звільнений, вирішили повертатися додому. 

 “У мене був тригер, чому можна повертатися. Я бачила, що наші комунальники висаджують квіти. Вони мене повернули у рідне місто. Думаю, війна, гучно, прильоти постійно, а люди роблять місто красивим”. 

Втім, повертатися до міста було зарано, каже Юліана. Через деякий час жінка вирішила виїхати з дочкою до Португалії. 

“Були можливості залишитися та знайти там роботу. Ми повернулися за два місяці, побули ще тут трішки, були якраз “пугалкі” про ядерну, про все інше. Я вирішила, що знову треба поїхати. Ми їздили так три чи чотири рази, але я кожного разу роблю вибір на користь Чернігова, свого дому. Це важко пояснити. Я не звинувачую жодну жінку, яка зараз за кордоном зі своєю дитиною. Вважаю, що у них хороший інстинкт самозбереження, так правильно. Чому я так не можу? Я не знаю”, – каже Юліана. 

Зараз жінка розвиває у своєму місті клуб амбасадорів української мови.

Роман і Катерина Денисові

Роман і Катерина Денисові зі Святогірська. Вони повернулися у рідне місто і волонтерять. Роман доставляє гарячі обіди тим, хто цього потребує. Крім того, під час повномасштабної війни Денисові стали батьками. 

“Не було й іншого вибору. Коли я дізналася, що вагітна, ми тільки зраділи. Не було питання, народжувати чи ні. Звісно, народжувати”, – каже Катерина Денисова. 

Читайте також, чому українці повертаються з Канади додому попри війну: три історії.

Поділитися...

Translate »