Українка Наталія Грабовська, яка прожила рік у Канаді, поділилась своїми враженнями та досвідом у чудій країні. Свої думки вона опублікувала у Facebook.
Це буде лонгрід про наш досвід. Тільки наш і більше нічий, бо все, що я вивчила про Канаду за два роки – рік читала, намагаючись вирішити, чи моє там місце й рік вже тут – ця земля для усіх дуже індивідуальна? і щастя або нещастя людей тут сильно залежить від багатьох факторів. Спойлер: нам пощастило бути в рядах тих, в кого усі фактори співпали.
Коли я писала про життя тут через місяць після приїзду та через чотири (здається), багато хто писав мені у відповідь: “поживи рік, потім поговоримо, то в тебе ще медовий місяць”. Що ж, медовий місяць скінчився, пішов другий рік і я впевнено можу сказати, що ця країна – для сміливців (безумовно), які бажають щастя своїм дітям та онукам (про себе самих – питаннячка, бо спершу треба нормально попахати, а це не усі люблять).
Де головна пахота? У вивченні мов. Саме мов, і навіть не однієї, бо чим більше їх ти знаєш тут, тим тобі краще живеться. Хоча… напевно, так є в усьому світі. Мій рівень англійської достатньо високий для цього місця, але я продовжую навчатися.
Мене часто питають: навіщо? (типу я зі своїм рівнем змогла влаштуватися за спеціальністю, то й все). Відповідаю: бо для розвитку тут НІКОЛИ не буде достатньо. Тепер треба вчитися все життя. Паралельно я вивчаю французьку та іспанську мови. Читаю й пишу українською, щоб не забути рідну. Всього 24 години в добі на 4 мови. І колись мозок має ще відпочивати. Це не для всіх, це складно, чесно. Але ДУЖЕ треба.
Що ще складного? Змиритися з канадською бюрократією. 8-10 годин у чергах на медичне обслуговування (для себе ми прийняли рішення не хворіти, щоб не втрачати стільки часу, в принципі, ми над тим працюємо все життя, але тут здоровий спосіб життя має бути мейнстрімом, якщо не хочеш відчувати постійне роздратування через недосконалу медичну систему). Загалом, канадійська бюрократія навіть переплюнула німецьку, де банківську картку, наприклад, можна чекати 2 тижні. Але якщо в Німеччині сказано: 2 тижні, це буде не менше й не більше, в цьому є стабільність. В Канаді через помилку якогось клерка будь-яка проста справа може розтягнутися на місяці і – о Господи – навіть роки!!! І кінців просто не знайти, що дуже дратує.
Дратує й те, що нормальний інтернет ти фіг підключиш за годинку-дві. І навіть за день-два не підключиш! Дратує, що для вирішення простого технічного питання цілий робочий день треба висіти на телефоні. Якщо такі штуки для вас серйозно можуть стати приводом для депресії, будь ласка, не їдьте до Канади. Ну, вибачте, це просто так є.
Ще пару слів про “негатив”, бо неможливо обминути ці смішні, і, на мою думку, тупі міфи про Канаду.
“Країна меншин та наркоманів” насправді – то є країна справжньої толерантності, де рівність прав у всіх її проявах є найголовнішою цінністю. Про це можна написати окрему книгу, або навіть десять, тому не буду довго про це. Так, тут у школах три туалети: для хлопців, дівчат і тих, хто не визначився. Так, тут дивні люди під кайфом можуть спокійно заблокувати проїзд, тому, що вирішили, що дорога належить їм. Для нашого менталітету це дивно, тому що у нас це все є (і не менше, повірте людині, половина друзів дитинства яких були наркоманами), але у нас це приховано, задавлено, не прийнятно. “В СРСР сексу немає”.
Щодо меншин – немає ніякої пропаганди, є прийняття особливостей. Як і всіх інших особливостей різних людей (про це ще буде далі). І у всіх – РІВНІ ПРАВА. Звісно, раю на землі ніде немає, і в Канаді також зустрічаються злі люди, аферисти, пофігісти та ін. Але це скоріше – виключення.
Чому? Далі напишу про основні цінності Канади, і стане зрозуміло. На цьому все. Далі – тільки позитивне, бо так і є.
Отже, цінності. Я напишу декілька визначень і як я їх розумію. Нещодавно робила один документ, де шукала їхні офіційні описання в оксфордському словнику, ресурсах ООН та ін. офіційних документах. Якщо цікаво, пошукайте для себе. Бо то буде довго. Щоб це зрозуміти, треба витратити трохи часу.
РІВНІСТЬ – відсутність різниці в статусі, правах або можливостях різних людей. Приклад: тут є організації, які підтримують залежних жінок під час вагітності. Ключове слово – не ЗАСУДЖУЮТЬ, а ПІДТРИМУЮТЬ. Те саме в тюрмах.
Соціальна СПРАВЕДЛИВІСТЬ – принцип, що передбачає дотримання рівних прав і можливостей для ВСІХ людей (незалежно від їхньої раси, статі, релігії або інших характеристик), а також рівний доступ до судової системи та захист від дискримінації. БЕЗ ВИКЛЮЧЕНЬ.
ТОЛЕРАНТНІСТЬ ТА БАГАТОМІРНІСТЬ: Канада вважається мультикультурною та багатонаціональною країною, де різноманіття культур, мов, релігій і традицій вважається цінністю. Це тотальне прийняття, а в багатьох моментах (як по відношенню до української, наприклад) – підтримка. Навіть на державному рівні. Це дуже відчувається, ніхто в Канаді не примусить вас стати кимось іншим, якщо ви самі цього не схочете. Ви можете залишатися українцем в Канаді і мати до себе всю відповідну повагу.
ЧЕСНІСТЬ. Як приклад, наведу частину історії Канади, де відображено неправедне ставлення до першого населення – first nations, що включає колоніальну асиміляційну політику, примусові шкільні програми для дітей індіанців, а також заборону культурних практик та мов. Канада пройшла шлях самосвідомого визнання цих негативних аспектів своєї історії. Держава визнала свою відповідальність за трагічні наслідки та активно вживає заходів для відшкодування і спрощення відносин з першим населенням, включаючи розповідь про правду, врегулювання судових позовів та розвиток програм підтримки та реабілітації.
СВОБОДА, ДЕМОКРАТІЯ, ПРИНЦИПИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ… (думаю, тут можна й без пояснень). Ці цінності дійсно не є формальними, вони є як дихання майже для всіх в Канаді, що дає відчуття стабільності, спокою та впевненості, така собі “магія працюючих законів” або “щось схоже на утопію”.
Як я вже писала раніше, основний ресурс Канади навіть не неймовірна природа (це не передати словами, то треба просто бачити та відчувати) й не економіка (див. світові економічні рейтинги), а ЛЮДИ.
Портрет звичайного канадійця: людина з глибоким почуттям солідарності та співчуття, відкритий до різноманітності поглядів. Володіє високим рівнем емпатії та готовий допомагати іншим у скрутний момент, цінує свободу, рівність та права людини, і завжди готовий працювати на благо спільної громади та суспільства в цілому.
Він прагне до здорового способу життя, зацікавлений у розвитку освіти та культури, прагне досягти гармонії між своїм життям та природою. Пишається своїми цінностями та спадщиною. Усміхнений, ввічливий, уникає конфліктів, спокійний, але легкий на підйом. Цінує свою незалежність, й при цьому тонко відчуває кордони інших людей. Компанійський, гостинний, але ніколи не відкриється/не полізе в вашу душу без запрошення. Обережний, але коли треба, вперто принциповий, готовий захищати свої цінності та переконання.
З ними дуже легко та приємно жити, працювати, мати будь-які справи, бо ти можеш бути впевнений у своїй безпеці та їхній чесності (аферисти є, але як я і писала, то є виключення. І когось “нагріти” чи “вчинити не чесно” то є не нормальним в цьому суспільстві, це поза правилами та цінностями людей). Багато хто займається хендмейдом, музикою… Арт – то є стиль життя, велика частина життя ще зі шкільного віку (театр тут у школах розвинутий на рівні професійного). Але найголовніше, про що ще скажу у частині, де напишу про роботу: тут поважають усіх на рівні (РІВНІСТЬ в УСЬОМУ): режисер театру чи відомий музикант не може бути вище за прибиральницю у ресторані. Ніколи ви цього не побачите у відношенні.
Трішки про світосприйняття. Нас, людей, які звикли виживати, спершу шокує та дратує стиль життя канадійців, які живуть заради того, щоб ЖИТИ. До цього нам треба навіть звикнути. Типо блін, треба ж постійно кудись бігти, чогось досягати, хватати, поки дають, а тут… такий релакс. Чого сидимо, чого чекаємо?
Тут кордони між людьми встановлюються автоматично, ніхто не залазить на територію іншого, тому й нема парканів. Вони не потрібні. Є – простір. Є – розуміння того, що справа сусіда – особиста справа сусіда і що єдиним приводом залізти в його особисте життя є тільки порушення закону. Діти тут стають дорослими вже у 15-16 років (а не в 40), вони самі заробляють на життя, планують майбутнє, але й вирішують за себе САМІ.
Багато вже писала про канадійську освіту. Іноді наші пишуть, що вона занадто легка. Це не зовсім так. Просто тут ЗОВСІМ інша система і стиль викладання. Ця тема також може потягнути на окрему книгу. Але що можу сказати коротко: до вищої школи (з 9 класу) це взагалі не виглядає, як школа, це виглядає, як садок. Та той садок не звичайний. Я багато років працювала у альтернативний освіті в Україні, щоб створити те, що з блиском працює у Канаді: мотиваційний підтримуючий інклюзивний простір для розвитку ОСОБИСТОСТІ, різноманітності, самостійності, впевненості, навичок спілкування, сприйняття правил, загальної ерудиції та етики. Учні вчаться сприймати та поважати різні точки зору, розвиваючи навички співпраці.
У вищий школі система змінюється кардинально і має напрям вивчення конкретних предметів за вибором, що дуже добре лягає на вже виховану раніше свідомість. Можете скільки завгодно заперечувати, що ця система працює відмінно, але ніколи не посперечаєтеся з фактом, що канадійська освіта одна з найперших у світі, визнається майже на всій планеті, як найкраща та приймається для професійної діяльності.
Для моїх дітей то є ідеальне середовище, в нашій освітній системі їм було дуже важко. Маші – через артистичний склад характеру (вона ненавидить, коли я розповідаю її історію і вже одного разу змусила мене видалити пост, але одразу скажу, що менш ніж за рік вона від дитини абсолютно без мотивації у навчанні перетворилася у відмінницю). Андрію – через його ментальні особливості (це окрема та довга історія, але справжня інклюзія ніде так добре не реалізована, як у Канаді. Слова не мої, а компетентного доктора з відомої Німецької клініки у м. Ансбах). Наді в принципі скрізь було добре, і в Україні, і в Німеччині, і в Канаді. Але тут у свої 5 вона вже пішла до школи, де вона неймовірно щаслива, і це вирішило дуже багато сімейних питань.
Щодо роботи, бізнесу та самореалізації у Канаді. Ну що ж, знову повертаємося до питання мов.
Можливості в Канаді шалені. Але це історія про те, як ти починаєш “з самого низу” до тієї точки, де хочеш опинитися (комусь достатньо бути клерком на середньому рівні, комусь треба заробити мільйони). Та “нижня точка” буде сильно залежати від рівня володіння мовою або двома.
Звісно, чим вище рівень – тим більше можливостей, все просто і справедливо. Майже весь український чи міжнародний досвід, освіта – нівелюються, але якщо володієш мовами, є шанс довести, що ти можеш. В мене такий шанс був і я ним скористалася. Тому моя перша робота була просто неймовірною! Мало того, що за спеціальністю (маркетинг), ще й віддаленою і гнучкою. І не на найменшу зарплату.
Але найбільшим приємним сюрпризом було навіть не те, як я влаштувалася, а те, до яких людей. Мої перші роботодавці – саме такі, як я описала класичних канадійців, дуже переживали за мене, були (і навіть досі є) максимально підтримуючими та розуміючими. Роботу я знайшла завдяки своїй активності, нетворкінгу, навчанню та волонтерству, що тут дуже важливо.
Якщо б ви побачили моє резюме, то здивувался б. Я викинула 90% всього що там було раніше, залишивши тільки дві посади з Києва (останню маркетинг й керівника освітніх проектів), та зазначила, що в мене був власний бізнес й досвід 15-річної роботи, як випускаючого редактора журналу (тут це викликає повагу саме через кількість років на одному місці).
Все інше – мої сертифікації у Канаді (яких вже цілий список) та волонтерство (теж вже величенький перелік, що дуже непогано впливає на історію). Коли прийшов час змінити роботу на постійну в офісі, зіграло роль саме все це + те, що мене вже дуже добре знали в організації через волонтерство. Друга позиція – communications specialist. Чоловік також одразу влаштувався за спеціальністю, єдиний момент – поки не підтвердив диплом вчителя, працював на мінімалці. За пів року зарплата дуже непогано “зросла”. Через диплом, тренінги, досвід та хорошу роботу.
Взагалі-то, як я вже сказала, в Канаді немає “поганих професій”, всі поважаються та оцінюються +\- достойно. Наприклад, у нас тут в провінції дуже крутою роботою вважається водій вантажівки.
Якщо мова на слабкому рівні й комунікаційні навики (поки, все одно доведеться) не розвинені, можливо, прийдеться якісь час попрацювати на “низькокваліфікованій” роботі. Багато хто з наших цього стидається, або боїться, але для цієї країни немає різниці, чи ти прибираєш, чи ти керівник! Тебе поважають в будь-якому разі, і іноді навіть зарплатня однакова (або у керівника нижча). А відповідальності не так багато, тому в цьому немає нічого поганого. Хто хоче – той швидко зростає. Все залежить від цілей та позитивного налаштування, що, як мені здається, в Канаді – найголовніше. Я для себе обираю позитивне мислення, і воно таки працює скрізь.
Коли ми більш-менш влаштували роботу та побут (з чим нам дуже допомогли канадійські друзі), у нас з’явилося більше часу для занять “справами для душі”: музикою, театром (для мене це навіть виявилося прибутковою справою). Розповідати в подробицях не буду, це все видно по моїй сторінці. Є безліч планів також і щодо бізнесу. Бо не відкрити бізнес у Канаді зі всіма можливостями для цього, було б великою прикрістю. Але step by step, бо я вже тут заразилася станом, коли “все повинно бути не якнайшвидше, а повинно бути в кайф”.
Крім того, я продовжую весь час десь навчатися (а це займає час, шкода, що в добі його так мало), я маю все для цього і дійсно отримую шалене задоволення. Поки у нас не було цілі купити машину, але коли ми дійдемо до цього питання, почнуться подорожі (поки ми подорожуємо тільки з друзями, дякуємо їм). Тут є де розгулятися…
До речі, щодо друзів. Коло спілкування в нас тут вже дуже широке і прям офігенне! Так, я дуже скучила за рідними та близькими з України, що розлетілися світом, хто лишився, хто десь у різних куточках. І ми постійно підтримуємо зв’язок. Але це все одно не те саме, коли поруч є хтось. І мені так добре, що тут я знайшла вже й подруг (з кимось ми вже доволі близькі) і своє коло приємних у всіх відношеннях людей, і однодумців. Серед них є і українці, і канадійці, і інші національності! Наш звичайний пікнік “зібралися сусідами” вже по традиції виглядає як “гулянка-весілля на 70+ осіб”. Чому я шалено радію!
Якщо я пишу, як сильно люблю Канаду, це не означає, що я більше не люблю Україну (якщо ви раптом зробили такий висновок). Дуже люблю і сумую. Але дякуючи Канаді, тепер я своїй рідній країні можу допомагати набагато більше. А в перспективі – ще набагато більше.
Подорожувати додому, до улюблених Карпат, Львова, Києва… Будучи сильною та захищеною, а не безпомічною. Так я відчуваю. Тому, що Канада – це зовсім інше світосприйняття, мислення, інша свідомість. Якщо відчути це серцем, можна зрозуміти, як багато цінності дає ця земля. І головна з них – свобода.
Сотні років тому люди тікали сюди від рабства. Про це написано сотні легенд та пісень. З тих пір світ начебто змінився і рабства начебто немає (хоча дивлячись на тоталітарні режими, з цим “фактом” можна сперечатися), але люди досі тікають у Канаду від небезпеки, корупції, постійної бійки за виживання та за перспективами. І, як не парадоксально, щоб зберегти свою культуру та ідентичність! І це дійсно працює.
…
Є люди, які бачать калюжу, а є ті, хто бачить зірки в ній.
Звісно, 10+ років в Канаді та 1+ це зовсім різні враження, я не претендую. Але радує, що є 10+, які задоволені життям. Це надихає.
Не бачу сенсу сидіти в будь-якій країні й не любити її, коментарі таких людей не сприймаю всерйоз, але поважаю людей, які спробували та поїхали, й виважено аргументують свою позицію.
Тепер трішки про те, що мені допомагає бути щасливою: відкриття нової себе. Сама не уявляла, скільки всього нового можу робити, і почала з нової країни! Ще в Німеччині вивчилася на масажиста, в Канаді іноді роблю масажі і доволі успішно. Здала тут на food certificate, що дозволяє мені продавати свою їжу на ярмарках. Ніколи в житті такого не робила раніше. А нещодавно заробила на одному заході 60саd за роботу… піаністкою! Я, звичайно, колись закінчила музичну школу, але не підозрювала такого повороту подій, і це далеко не всі новини про себе, я на шляху.
Приносити користь. Беру участь у всіх українських подіях в місті. Як артист, режисер, організатор, повар, принеси-подай… Нещодавно організувала приїзд до нас чудової української артистки Марини Круть! Все, що завгодно, щоб відчувати себе дотичною. Організувала підлітковий клуб для українців у місцевій бібліотеці. Багато волонтерю з канадійцями, які допомогають новоприбулим. Це дає відчуття потрібності на тому місці, де я є.
Жити то життя. Коли я почала заробляти вперше після війни у Німеччині, я запланувала поїздку до Парижу. В Канаді тут то нова сукня, то фотосесія, то взагалі дозволила собі “небувалу розкіш: народити четверту дитину”.
Я не хочу чекати на життя “колись”, якщо воно є вже сьогодні. Це важливо. І всім того раджу!
Читайте також: Поради українки: до чого бути готовими в Канаді
Джерело: Facebook
