Чимало американських ветеранів з початку повномасштабної війни приєднались до лав Збройних сил України як добровольці. А деякі з них віддали за Україну свої життя, йдеться в публікації “Голосу Америки”.
Офіційно невідомо, скільки саме американських ветеранів приєдналися до опору російським загарбникам. Командир роти спеціальних дій Міжнародного легіону при ГУР із позивним “Лю” розповів журналістам, що за останні 2,5 роки мав справу із сотнями громадян США, які хотіли долучитися до українського війська.
“Із самого початку війни, з початку мого шляху на цій війні, від оборони Києва, від села Мощун, з того часу маю досвід роботи з іноземними друзями, які прийшли до нас допомагати битися з окупантом. Кількість особового складу не можу розголошувати, але якщо загалом, за весь час повномасштабної війни, – це сотні американців, а також різних іноземців, враховуючи французів, італійців, чехів, канадців, британців… Якщо брати пропорції, то американців більше”, – розповів Лю.
За його словами, більшість добровольців зі США уже мали досвід служби в американській армії, але на службі в ЗСУ їм довелося звикати до багатьох реалій. Насамперед, відчутна різниця менталітетів, а ще – суттєво інше забезпечення та стиль командування порівняно з американською армією. І навіть інший побут та їжа викликали здивування: Лю каже, українці зайвий раз не їстимуть сухпайки, а іноземці навіть маючи модливість купити нормальну їжу, будуть їсти цей раціон із пакетів.
“Дуже багато американців ставили питання: а чому ми не можемо викликати авіацію, щоб вона їх розбомбила?”
Він пригадує, наскільки дефіцитною була військова техніка на початку повномасштабного вторгнення, коли він із побратимами воювали за села Київщини.
“Була операція із захисту цього села (Мощун, – ред.), російські військові наступали, безбожно працювала їхня артилерія, і дуже багато американців ставили питання: а чому ми не можемо викликати авіацію, щоб вона їх розбомбила? А ми з них сміялися… Тобто вони повністю не розуміли того, що ми не володіємо такими силами і засобами, якими володіє американська армія”, – розповів командир.
Командир роти Міжнародного легіону розповів, що в роботі з добровольцями з інших країн йому доводиться проявляти більшу гнучкість: “Намагаюся ті недоліки, які залишились в українській армії, спадкові недоліки радянщини, компонувати, переробляти, і виходити на якісь західні стандарти”.
Новоприбулим добровольцям зі США доводиться пристосовуватися в Україні і до незвичного побуту, зокрема непритаманної для них їжі.
Частина добровольців за певний час повернулася додому. Втім, за словами командира, лишився “кістяк”, – люди, для яких Україна вже стала другим домом.
“Усі хлопці, кістяк, який сформувався зараз у нас в підрозділі, – справжні воїни, справжні солдати, і я дуже їм вдячний, що вони приїхали. Вони залишили там своє життя і приїхали нам допомагати боротися з ворогом, відстоювати нашу Батьківщину, яка для них певною мірою теж стала Батьківщиною. Є деякі з них, які отримали вже громадянство, є багато людей, які висловили вже бажання отримати громадянство”, – сказав “Лю”.
На жаль, частина американців-добровольців віддала на захист України найцінніше – життя.
Ветеран Джон Френк Торторіч розповів “Голосу Америки”, що для його сина – ветерана морської піхоти США Яна Френка Торторічі – Україна стала другим домом під час служби. Тут він і загинув у червні 2023 року. Також поліг у бою в Україні і його друг.
За підрахунками самих родин американців, під час оборони України загинуло вже понад 60 громадян США.
Джон нарікає, що американці, які воюють в Україні, частково лишаються в забутті. Про них не говорять, зокрема, через атаки російських тролів на їхні родини у США:
“Для мене найгірше, що поки ветеранів вшановують в Америці, – хлопці, які в Україні роблять дивовижні речі, – про них потрібно мовчати, бо якщо їх ідентифікують, російські пропагандисти і росіяни намагаються їх відстежити, знайти їхні сім’ї, і вони тероризують сім’ї, – це, мабуть, єдине слово, яке я можу підібрати. Тож вони не мають визнання за те, що вони роблять і що вони вже зробили”.
Читайте також ще одну розповідь американського військового ветерана про війну в Україні.