Впродовж останніх десяти років Ірина Колотило з Чернівецької області допомагає українським переселенцям. А під час повномасштабної війни вона й сама стала біженкою та переїхала до Канади. Своєю історією жінка поділилася із проєктом «Ти як?» від Радіо Свобода.
Її робота з переселенцями розпочалася ще у 2014-тому. Спочатку це були табори для дітей з Донецької та Луганської областей, які через війну залишили свій дім.
Початок великої війни Ірина Колотило зустріла у Києві. Після перших обстрілів міста, вона вирішила евакуюватися додому, у Вижницю. Там Ірина, маючи досвід, заснувала волонтерську ініціативу і почала допомагати переселенцям з пошуком житла та адаптацією.
«Наше містечко дуже маленьке, воно розташоване серед гір, де живе всього три тисячі населення, воно почало приймати тисячі людей. Тобто, фактично, за декілька днів населення міста збільшилося вдвічі. І місцева влада просто не могла швидко реагувати на ці зміни. Маючи досвід уже роботи в попередніх проєктах, я організувала зі своїми друзями волонтерську ініціативу», – розповідає жінка.
Спершу волонтери роздавали гуманітарну допомогу переселенцям, обходили будинки місцевих і дізнавалися про вільне житло, куди можна поселити тих, хто рятується від війни. Далі вони організували і розмовний клуб англійської мови, арт-терапію, воркшопи для дітей, малювали писанки…
Водночас Ірина долучилася до проєкту, в рамках якого волонтери облаштовували житло для переселенців.
Переїзд у Канаду
У березні 2022-го уряд Канади створив програму CUAET, за якою українські біженці могли отримати трирічний дозвіл на проживання, роботу, фінансову допомогу та тимчасове безкоштовне житло. За даними Прикордонного агентства Канади, станом на початок квітня 2024 року, нею скористалися майже 300 тисяч біженців з України. Серед них була Ірина. Жінка зізнається: в жовтні 2022-го їхала лише на місяць, щоб зустрітися із сестрами, яких не бачила багато років. Але їй одразу пощастило знайти роботу. Так і залишилась.
«Фактично, тут я займаюся тим самим, чим ми займалися з волонтерською ініціативою. Тільки я тепер знаю, що це називається «Settlement Service», я допомагаю новоприбулим українцям адаптуватися, знайти житло, роботу, проводжу культурні події. Один із важливих факторів адаптації – це не тільки закрити базові потреби, а знайти своє там соціальне коло, бути потрібним», – каже Ірина.
Організація «CultureLink», у якій працює українка, понад 30 років допомагає новоприбулим. На той момент організація шукала україномовного працівника.
«Велика кількість приїжджала українців, і їм потрібно було закрити цю нішу. І на співбесіді весь мій попередній досвід роботи з внутрішньо переміщеними особами, він був співзвучний. І англійська мова в мене була вільна, тому що я працювала з міжнародними організаціями», – продовжує українка.
Замість звичайного офісу Ірина щодня ходить у бібліотеку: в Канаді поширена практика, коли співробітники організації працюють у громадських місцях і там допомагають мігрантам з різними питаннями.
Ірина розповідає, що найчастіше українські мігранти звертаються із запитом знайти житло, роботу чи вивчити мову:
«Хоч люди з дипломами, з неймовірним досвідом, але без знання офіційної державної мови досить складно знайти роботу. Потім – з дітками звертаються, щоб знайти культурний відпочинок, тому що тут все, що якісне, все дуже дороге. Але є багато можливостей – уроки плавання чи малювання. І про це треба знати, місто дає субсидію, яку ви можете використати. Багато запитів є розібратися із податковою системою, яка тут дуже складна, з бенефітами, які є можливості отримати субсидії, тому що собівартість життя тут дуже дорога. Спочатку більше зверталися з такими базовими потребами, а зараз вже також потреба у комунікації, соціалізації».
«Ми зрозуміли, що ми можемо об’єднувати і допомагати»
Ірина розповідає, адаптуватися в українській спільноті легко. Діаспоряни часто збираються разом, наприклад, нещодавно відзначали День Незалежності в одному з центральних парків Торонто, тут є українські школи і багато мистецьких організацій.
«Тут дуже класно зберігають традиції. Перший раз я була на дуже хорошому концерті кобзарів, там танці народні, які танцюють діти в третьому поколінні, чиї діди виїхали і вони (діти – ред.) вже були тут народжені. Є, наприклад, колектив, який співає автентичні пісні з різних регіонів України. Половина дівчат не говорить українською мовою, але вони співають ті пісні українською. Але от нова Україна, сучасне мистецтво, тут цього недостатньою», – розповідає біженка.
За її словами, багато біженців займаються творчістю – розписують тканини за допомогою воску та барвників (техніка батик), малюють маслом чи роблять керамічні вироби. Так, в Ірини з друзями виникла ідея організувати виставки митців-біженців. Загалом уже відбулося чотири таких заходи. У залах поруч із роботами митців – їхні біографії та історії про міграцію. Або ж ці розповіді відвідувачі можуть почути від авторів особисто.
«Але тут вони всі в пошуках роботи на виживання – прибирати, працювати на фабриці. І я розумію, що люди дуже талановиті, але вони не можуть заробляти тут на життя тим, чим вони заробляли в Україні. Тому виникла ідея зробити виставку сучасного українського мистецтва.
Було дві цілі – показати, яке мистецтво в Україні зараз, і підтримати новоприбулих митців», – каже Ірина.
До заходів долучаються і митці, які мігрували раніше, розповідає жінка. Цьогоріч також презентували скетчі й професійного художника з Києва, який нині – в лавах української армії. Свої картини військовий з позивним «Пікассо» малює просто в окопах і передає сестрі, яка мешкає у Канаді. За словами Ірини Колотило, дві картини військового продали у перший же день експозиції, а кошти передали на потреби батальйону, у якому служить «Пікассо».
«Ми зрозуміли, що ми можемо об’єднувати і допомагати окремим людям, митцям, щоб вони реалізувались й інтегрувалися теж в суспільство… Нам дуже важливо, щоб нас не тільки ідентифікували як українців, щоб нас вже могли ідентифікувати як молоду групу, яка просуває сучасне молоде мистецтво. І нам важливо, щоб це було про Україну, але ми все одно шукаємо ті коди, якими можна говорити різними мовами», – каже біженка.
Читайте також: Українки у США й Канаді – про труднощі адаптації дітей за кордоном і тягу до діаспори
Джерело: Радіо Свобода