Олена Бут, багатодітна мати та дизайнерка одягу зі Скадовська на Херсонщині, стала прикладом стійкості та підприємливості для українських евакуйованих у США. Війна змусила її покинути рідне місто та вирушити до Нью-Йорка, де вона не лише знайшла роботу за фахом, але й успішно розвиває власний бренд одягу.
Евакуація.City поспілкувалася із дизайнеркою про страх, який мобілізує до дій, найважче рішення під час війни та відчуття дому за кордоном.
Перше оптове замовлення від японців
У Скадовську Олена мала власне ательє, де відшивала одяг на замовлення. Війна 2014 року значно вдарила по бізнесу, і він фактично опинився на межі виживання.
“У великих містах друзі-дизайнери мали постійні замовлення, а я у Скадовську – одне за три місяці. У такій ситуації ухвалила рішення пошити лінію дитячого одягу та спробувати продати його онлайн, – розповідає жінка. – Обрала дитячий, бо його легше виготовити, ніж дорослий. Також у розвиток цього сегменту потрібно вкласти менше коштів”.
Бюджет родини був обмежений і великих грошей на рекламу не було. Тому чоловік Олени самотужки опанував основи маркетингу та взявся за розвиток бренду. Він знаходив варіанти партнерства, домовлявся про фотосесії та покази одягу в Херсоні, а також створив інтернет-магазин на платформі Etsy.
“Якось написали японці з Осаки (третє за кількістю населення місто Японії – ред.) та замовили одразу десять дитячих суконь. Це було моє перше оптове замовлення”, – пригадує дизайнерка.
Поступово географія бренду розширювалась: з’явились клієнти у США, Великобританії, Австралії, Сінгапурі, Італії.
Сукні відправляли зі скадовського відділення Укрпошти. Його працівниці були дещо розгублені, оскільки майже ніколи не оформлювали посилки в інші країни.
“Мій чоловік вивчив як все працює. А згодом з’явилась послуга оформлення та оплати товару вдома. Тож потрібно було лише занести пакунки на пошту”, – розповідає Олена.
Ще одним серйозним випробуванням для бренду стала пандемія COVID-19, під час якої люди перестали купувати вечірні сукні. Бізнес героїні потребував антикризових заходів…
Якраз у розпал ковіду син Олени переїхав у Скадовськ. Працював дистанційно: у спеціальній програмі розробляв принти для мерчу. І це зацікавило Олену.
“Він робив все, майже не розуміючи основ конструювання одягу, – ділиться жінка. – Кажу йому: “Навчи мене. Це щось нове, може з цього щось і вийде”….Згодом він жартував: “Ну добре, я студент, я маю багато вчитися. Але чому ти не спиш о 5 ранку?”. А я просто опановувала нову програму!”.
Завдяки новим вмінням жінка відкрила онлайн-ательє. Тепер окрім вечірніх суконь створювала будь-який одяг на замовлення…навіть аніме-костюми. Здавалося, бізнес нарешті налагоджується.
З майстерні забрала лише ножиці: початок війни та евакуація до Львова
Вранці 24 лютого 2022 року Олену розбудив знайомий голос. Подзвонила донька зі США: повідомила про бомбардування України, про яке вже розповідають в американських новинах.
“На збори ми мали дві години. Зі своєї майстерні я забрала лише ножиці. Японські. – розповідає дизайнерка. – Пам’ятаю як я присіла, видихнула і десь глибоко всередині відчула, що війна не закінчиться за кілька днів”.
О 9 ранку разом із чоловіком, двома дітьми та 80-річною бабусею, якій сказали, що їдуть у подорож, вже були у Херсоні. Далі попрямували, як каже героїня, “кудись”. Врешті, вирішили зупинитись у знайомої у Львові.
Попри те, що в місті було легко знайти роботу за фахом, Олена твердо вирішила: хоче далі розвивати бренд. Але як це робити, не маючи необхідного обладнання? Жінка знайшла вихід: допомагала колезі відшивати одяг, а у вільний час могла використовувати її техніку та робити власні замовлення.
Паралельно займалася волонтерством: збирала у Львові та передавала волонтерами ліки у херсонську психлікарню і Скадовськ.
“Когось страх паралізує, і це нормально. Я відчувала: якщо щось зроблю, мені буде спокійніше”, – зізнається дизайнерка.
Переїзд до США: життя у Брукліні, який нагадує Скадовськ
Згодом переїхала до США, в Пенсільванію, щоб бути разом із дітьми в одному місці (старша донька Олени навчається у США – ред.). Спонсором, який необхідний для поїздки у США, виступила клієнтка дизайнерки.
На новому місці Олені не вдалося знайти роботу за фахом та ще й на повну зайнятість. Але вона знала, де на її вміння завжди буде попит. У Нью-Йорку.
“У мене залишились кошти: думала або купити машину (бо у США без машини ніяк), або їхати в Нью-Йорк у пошуках роботи. Ризикнула та обрала останнє”, – пригадує вона.
Пів року мати та діти вимушено жили у різних містах. За цей час у Мангеттені (один із п’яти міських округів Нью-Йорка – ред.) Олена влаштувалась в ательє, яке шиє одяг для театрів та кіно, для головних героїнь Бродвей шоу. Її взяли на роботу без вільного володіння англійською – лише переглянувши її роботи.
“Найважчим рішенням для мене було наважитись поїхати в Нью-Йорк. Після невеличкого Скадовська – це важко. Нью-Йорк величезний мегаполіс, я працюю неподалік від Таймс-Сквер. Пішки туди можна дійти за 10 хвидин”, – розповідає вона.
Згодом Олена орендувала дім у Брукліні та, нарешті, перевезла дітей до себе. Купила обладнання та облаштувала вдома майстерню.
“Бруклін нагадує мені Скадовськ – його можна обійти пішки за 40 хвилин, є океан. Продають кефаль. Ну все, я наче вдома! А у Мангеттен їжджу, як у Київ”, – ділиться жінка.
Участь у Нью-Йоркському фешн-вік: бути у потрібний час у потрібному місці
“Це було просто диво”. Так Олена починає розмову про участь власного бренду у Тижні моді у Нью-Йорку. Це стало можливим завдяки її японським клієнтам, які оплатили їй участь та замовили колекцію суконь.
Над замовленням працювала нон-стоп впродовж року, приділяючи йому весь свій вільний час. У всьому жінці допомагали сини та доньки. Деякі тканини замовляла з Харкові, друк яких робили під постійними обстрілами.
“Люди на роботі дивувались, як мені все вдається. Я й сама не до кінця усвідомлювала, що відбувалося. Але відчувала: я в потрібний час та у потрібному місці”, – розповідає дизайнерка.
У колекції вона поєднала українську та японську культури. Сукні представляли моделі з України, Японії, Польщі та з Африки.
Після Тижня моди японці пообіцяли створити для Олени платформу для акумулювання коштів на розвиток її бізнесу та організували презентацію її колекції в Асаці.
За словами героїні, участь у такому відомому івенті є класною рекламою бренду, а також допомогла усвідомити, що немає нічого неможливого. А ще це великий фундамент для доньки Єлизавети, яка теж хоче бути дизайнеркою.
Поради Олени Бут щодо життя в евакуації:
- Ніколи не опускайте руки та сприймайте все як нову сходинку. Навіть коли здається, що досягли дна – не здавайтеся. Від дна простіше відштовхнутись!
- Допомагайте людям і не соромтеся просити про підтримку. Плакати – нормально, дозволяйте собі це!
- Живіть із гумором і будьте оптимістами, адже так легше долати життєві труднощі та стресові ситуації.
- Тримайтесь один одного: підтримуйте зв’язок із українською громадою.
- Не бійтеся праці. Не забувайте, що для успіху завжди потрібні витримка та час.
“Війна навчила мене приймати життя. Сьогодні жива та здорова, дякую. У порівнянні з тим, в якому дискомфорті живуть наші рідні в окупації та хлопці на фронті, наші клопоти – то дрібниці”, – резюмує скадовчанка.
Читайте також, як українцям легалізуватися в США після Uniting For Ukraine.
