“Спостерігаючи за англійцями” Кейт Фокс належить до тих книжок, які апріорі стають “твоїми” – достатньо прочитати лише назву.
“Досі ловлю себе на думці: якби не анонс про вихід українського перекладу у “Видавництві Старого Лева”, хтозна, чи знайшлася би книга, котру би чекала аж з таким нетерпінням! Моя книгонетерплячка, пов’язана саме з цією новинкою, пояснюється доволі просто: маючи практичний досвід спостерігання за англійцями, як не підкріпити його теоретичним?”, – пише Кізима Олеся, літературний критик.
Далі текст Олесі без змін.
Пошук відповіді на питання чому англійці – такі англійці
За словами моїх друзів, книги про них, – англійців, – не залежно від охоплюваної тематики дуже популярні у Великій Британії. Це особливо стосується науково–популярних бестселерів, що вийшли з–під пера відомої соціальної антропологині Кейт Фокс. Вона – професійна науковиця у другому поколінні.
“Тато став для мене ідеальною рольовою моделлю наукової холоднокровності. Коли мама сказала йому, що вагітна мною – первістком, то він одразу ж почав її вмовляти “усиновити” задля експерименту ще й дитинча шимпанзе, щоб виховувати нас разом. Це ж був би ідеальний кейс порівняльного вивчення раннього розвитку примата та людини! Мама рішуче наклала вето на батькову ідею”, – не без гумору ділиться про свою сім’ю Кейт Фокс у вступному слові “Спостерігаючи за англійцями”.
Ця книга – це проект дослідження англійськості як такої, робота над яким тривала понад десять років. Беручись за нього, антропологиня ставила перед собою завдання відшукати спільний знаменник у правилах поведінки своїх співвітчизників – той неофіційний поведінковий кодекс, вплетений поміж класові, вікові й статеві, регіональні, субкультурні та інші соціальні зв’язки, або ж, іншими словами, спробувати пояснити “граматику” писаних й неписаних правил англійців.
Що таке англійськість?
Перш ніж розпочати читання “Спостерігаючи за англійцями”, я вирішила розпитати своїх “піддослідних”, чим англійці найбільше вирізняються серед інших національностей. На їхню думку, щонайперше, це – любов’ю до нарікань, особливо на погоду. Якщо комусь добре чи не дуже, болить голова чи почувається відмінно – універсальним засобом поліпшення самопочуття, або “на все і від всього” є чай з молоком.
У Великій Британії, коли розпочинається телевізійна реклама, відзначаються різкі коливання електронапруги, бо всі йдуть на кухню готувати (що б ви думали?) чай з молоком. Де б вони не були, типові англійці завжди стають в чергу – на зупинці, в магазині, у пабі та закордоном; паб – невід’ємний елемент їхнього життя; у будь–якому куточку світу на сніданок завжди замовляють англійський варіант і обов’язково чай з молоком; вони постійно й на кожному кроці перепрошують.
Одна частина англійців обожнює королівську родину, інша вважає її утримання додатковим коштом для бюджету.
У своїй книжці Кейт Фокс серед низки визначальних рис англійського національного характеру, як не дивно, повторює вищезгадані твердження. З точки зору науковці вона пояснює, чому англійці поводяться саме так, а не інаке у найрізноманітніших (читай – усіх) сферах життя, сформувавши таким чином коди розмов та правила поведінки істинного англійця.
Обережно! Англійськість – заразна!
“Нам бракує невимушеності, ми невмілі і незґрабні на ниві (чи то пак на мінному полі) соціалізації. При перспективі соціального контакту нас охоплює збентеження, замкнутість, сором’язливість, відлюдкуватість, емоційний закреп, страх інтимності і тотальна неспроможність нормально і відкрито спілкуватися з іншими людськими істотами. Коли ми почуваємося незручно (а це майже завжди), то стаємо або дуже ввічливими, штивними і незґрабними, або ж галасливими, грубими, агресивними і взагалі нестерпними”, – підсумовує усі хронічні соціальні комплекси та недоліки, тобто дивацтва англійців Кейт Фокс.
Як боротися із цією національною “не–дужістю”? Правильно, за допомогою гумору, всепроникного і всюдисущого: не знаєш, що сказати – жартуй!
“Усі англійці, хочемо цього чи ні, дуже уважні до ледь вловимих відмінностей та розмежувань, на підставі яких і проводять класове розмежування. Неможливо говорити про класовість, не торкаючись тем дому, саду, автомобіля, одягу, домашніх тварин, їжі, напоїв, сексу, балачок, хобі тощо, і так само неможливо досліджувати ці аспекти життя англійців і не гепнутись об чималі класові розбіжності чи не зашпортатися через ті дрібніші, менш очевидні” – цим пояснюється, чому авторка у кожному розділі пише про класовість англійців.
Варто наголосити, що у випадку англійців належність до певного класу взагалі не залежить від статків і дуже мало – від професії, її визначають неекономічні індикатори, як–от (ви)мова, манери, смаки та стиль життя.
Читаючи цю книжку, впевнена, кожен віднайде чимало схожих рис якщо не в себе, то в своїх знайомих та незнайомих українців чи людей інших національностей. А все тому, що англійськість не має кордонів і нею так легко заразитись! 🙂
“Англійськість – це не про расу, колір, спадковість чи віру. Англійськість – це світогляд, етос, поведінкова “граматика”, набір неписаних правил, які на позір здаються загадковими, але їх із легкістю може розкодувати кожен, хто знає пароль!”
Джерело: Видавництві Старого Лева.
