Канада, відома як “країна мігрантів”, пишається однією з найбільших українських діаспор у світі. Порівнюємо дитячі потреби та б’юті-послуги.
Журналісти The Village Україна дослідили це у одному з найбільших канадських містах з великою кількістю українців – Монреалі.
Мореалі – найбільше місто в провінції Квебек і друге за величиною після Торонто. Офіційна мова в Монреалі французька, і це може відштовхувати багатьох мігрантів, розповідають місцеві. Є й англомовні райони, у закладах можуть відповісти англійською, але, наприклад, документи потрібно заповнювати французькою.
Це відносно недороге місто щодо оренди й покупки житла, якщо порівнювати з тим самим Торонто чи Ванкувером, розповідає журналіст Богдан, який уже четвертий рік навчається в університеті Конкордія. Богдан із Дніпра, але з сьомого класу жив в Оттаві. Каже, Торонто – більше місто для бізнесу, а Монреаль можна назвати культурною столицею Канади.
Заможні райони Монреаля: Westmount, Outremont, West Island. Скромніші райони: Hochelaga-Maisonneuve, Saint-Michel, Montréal-Nord.
Для цього поспілкувалися з українцями, які поділилися своїм досвідом.
Дитячі потреби
Богдан
У провінції Квебек система освіти відрізняється від інших канадських провінцій. Не можна просто так віддати дитину в англійську школу, якщо обидва з батьків – мігранти чи закінчили французьку школу. Щоб дитина пішла в англійську школу, принаймні один із батьків повинен також мати диплом англійської школи. Таким способом просувають французьку мову; тут люблять казати: «Ми оточені цілим морем англійської мови».
Відрізняються й інші моменти. Наприклад, в інших провінціях Канади учні закінчують 12 класів, а в Квебеці – 11 класів. Далі вони мають вчитися в коледжі два чи три роки залежно від спеціальності. Після коледжу можна навчатися не чотири роки в університеті, а три.
Державні школи популярніші за приватні. Якість освіти гарна, якщо судити за стандартами західного світу. Наприклад, після України математика в сьомому класі мені здалася легкою. Але тут більше практики на хімії чи фізиці – в Україні більше теорії.
Мешканцям Квебека дешевше вчитися в місцевих ЗВО, ніж тим, хто приїхав з інших провінцій. Також перевагу надають тим, хто приїхав із Франції, а вже потім – іншим іноземним студентам.
Ірина
Тут є закон, що дітей до 12 років не можна залишати без нагляду навіть на деякий час. Це не просто, треба шукати того, хто може залишитися з дитиною. Водночас держава піклується про дітей і надає податкові кредити для батьків. Мої діти вже дорослі, але раніше ми збирали квитанції щодо сплати спортивних студій і частину цих коштів нам повернули через кредити на податки.
Одяг для дітей не дорогий. Є багато магазинів, наприклад Walmart, де дитину можна одягнути повністю. Так, це не бренди, але й ціни дуже доступні.
Дитсадки є приватні й субсидовані. В останніх треба платити фіксовану суму на добу, решту сплачує держава (але таких дитсадків не достатньо). Така система ж лише в провінції Квебек і відрізняється від інших провінцій Канади.
У Квебеку діти мігрантів мають право навчатися тільки в школах з французькою мовою навчання. Тільки якщо маєте докази, що ви приїхали в Квебек з англомовної країни, тоді можливе навчання в англомовній школі (але це правило може вже й не діяти).
Приватні школи дорогі, там обов’язкова уніформа, яка теж не дешева. Але багато батьків вважають, що це надасть змогу дітям із дитинства встановити зв’язки з людьми, які мають вищий дохід. Це правда, але й у публічних, тобто приватних школах, навчаються діти з різних сімей. Наприклад, мої донька й син закінчили публічну школу, де навчалися діти із сімей з різним рівнем доходів.
Після 11 класу треба йти до коледжу, зате після його закінчення немає вступних іспитів. Потрібно лише подати документи з навчального закладу, де дитина навчалася. Враховують рейтинг закладу й рейтинг успішності абітурієнтів. В англомовних провінціях діти відразу можуть іти до університетів.
Загалом система освіти, на мій погляд, чудова. Багато уваги приділяють розвитку особистості, розвитку логіки, умінню працювати в команді, а також тому, як дитина сприймає людей навколо себе, які відрізняються від неї чи за кольором шкіри, чи за мовою, чи за фізичними показниками. Тому мої діти кажуть, що вони colorblind, тобто сліпі до кольору шкіри чи етнічного походження інших людей. Освіта також розрахована на дітей з особливостями розвитку.
Б’юті-послуги
Богдан
Не дуже розуміюся на б’юті, але моя стрижка коштує 40–45 канадських доларів. Це середня ціна, можна знайти й за 20, а можна – за 50 чи 60 доларів.
Ірина
Стрижка й зачіска можуть обійтися до 70 канадських доларів. Але треба мати на увазі, що в Канаді велике значення надають чайовим. Тому доплатити ще 10–15% за послугу – це норма.
Читайте також, США чи Канада, де краще жити українцям?