Велика Британія – один із найпалкіших прихильників України. Водночас країна переживає кризу вартості життя, спричинену повномасштабним вторгненням росії.
The Village Україна пише про українок, які живуть в Лондоні.
Рівень життя
Катерина мешкає в Лондоні протягом семи років, каже попри інфляцію, яка стала відчутною за кілька місяців після повномасштабного вторгнення та після відмови від російського газу – зростання вартості житла, оренди, комуналки – люди не скаржаться.
“Загалом Лондон – дуже дороге місто, у порівнянні з Європою. Водночас скандинавські країни ще дорожчі – там більші податки, але маленька популяція, тому все скоординовано”, – каже вона.
Місто дуже різне, бо там живуть різні ком’юніті, зауважує українка: Польщі, Румунія, Пакистан, Індія. Раніше сюди було вигідно переїжджати європейцям – через зарплатню та роботу, але зараз вони мають такі самі умови, як і неєвропейці, брекзит (вихід Великої Британії з ЄС) усе призупинив.
Софія народилася в українській родині в Лондоні, навчається в Ноттінгемі та каже, що за кілька останніх років у Лондоні стало гірше життя, дезорганізація, наприклад, часто змінюються прем’єр-міністри. Батьки дівчини кажуть, що стали платити за комунальні послуги вдвічі, якщо не втричі більше.
“Через коронавірус я не дуже багато подорожувала останнім часом, але можу порівняти Лондон з Амстердамом. В Амстердамі трохи дорожче, і мене вразило, що всі там на велосипедах. У Лондоні це проблема, велосипеди часто крадуть. Та й загалом велосипедом страшно їздити, бо багато автівок (хоч і роблять більшу кількість велосипедних смуг)”, – каже дівчина.
Українка Ілона проєктна менеджерка, переїхала з донькою в травні про рівень життя каже: “Ціни дорожчі, якщо порівнювати з іншими країнами Європи. Найдорожче – це оренда житла та комунальні платежі, але держава намагається надавати підтримку. Транспорт також дорогий, але, зважаючи на великий вибір різних проїзних карток, можна знайти спосіб заощадження. Ціни в супермаркетах нормальні, щось дешевше, ніж в Україні: щось дорожче, але це також залежить від мережі. Дорого відпочивати в барах, але загалом із харчуванням проблем немає”.
Житло
Квартиру в Лондоні було знайти дуже важко ще до кризи, і головне правило під час пошуку – не шукати в період напливу студентів, тобто перед вереснем і січнем, пояснюють місцеві. Вони жартують, що студентів із Китаю настільки багато, що вони впливають на ринок – зазвичай мають достатньо грошей і можуть собі дозволити зняти хороші апартаменти.
Лондон поділяють на шість зон. Перша зона – центр із Даунінг-стріт, де живе прем’єр-міністр і королівська родина, розташований Біг-Бен й інші визначні місця з листівок. Очевидно, там оренда найдорожча. Що далі від першої зони – то дешевше житло можна знайти. Четверту, п’яту та шосту зони формально вважають Лондоном, але звідти доволі довго їхати до центру, майже годину (метро є скрізь, але, як і у Києві, бувають ситуації, коли ще 15 хвилин треба доїжджати від гілки на автобусі).
Зазвичай квартира закріплена за рієлторською агенцією: лендлорд або власник квартири теж може цим займатися, але це надто багато ризиків – натомість агенція структурує контракт, зробить маркетинг, пояснюють місцеві. Якщо квартира сподобалася, треба написати чи подзвонити в рієлторську агенцію – інакше кажучи, накласти оффер. Звісно, якщо це хороше місце, може бути кілька пропозицій, і квартира буде за тим, хто запропонує на 200 фунтів на місяць більше.
Середня ціна на однокімнатну квартиру в Лондоні (станом на червень 2022 року) складає 1846 фунтів стерлінгів на місяць. Студія коштуватиме орієнтовно 1500 фунтів на місяць. Двокімнатну можна зараз зняти за 2700 фунтів на місяць у другій зоні (скоріше за все, із двома ваннами).
Щодо першої зони, то однокімнатна квартира там коштуватиме приблизно 3500 фунтів стерлінгів на місяць. Звісно, можна знайти дешевшу квартиру в старому будинку, але це не вигідно, бо в центрі дорожчий транспорт і продукти, ніж в інших зонах, коментують місцеві.
“Я живу в другій зоні, у районі Кенері-Ворф, і дістаюся на роботу до центру. У моєму районі багато бізнес-центрів, банків, живе багато молоді. У другій зоні також є район Камден, чимось схожий на район Берліна – багато блошиних ринків, скрізь графіті та пахне «травичкою». Я не була в усіх районах, але знаю, що у східному Лондоні можна знайти багато литовських і польських магазинів”, – каже Катерина.
Дівчина з хлопцем шукали квартиру на сайті Zoopla (також раджу RightMove). Жартували, що бути single невигідно, бо в багатьох після випуску така зарплатня, якою ледь можна покрити вартість оренди та комуналки. Тому студенти та випускники, якщо не живуть у гуртожитку, часто шукають квартиру, а кімнату (у цьому може допомогти сайт Spare Room).
Оренда росте десь на 10% на рік, тому після випуску можна сейвити, щоби накопичити на перший внесок для іпотеки та придбати квартиру. Тут популярна іпотека, вона гарно менеджериться, для пар часто знижують перший внесок. Загалом якщо квартира коштує понад мільйон фунтів стерлінгів, то це вже добре. Перший внесок становить 10% від іпотеки, її беруть на 15 чи 20 років. Простіше кажучи, у парі можна назбирати за 7–10 років на перший внесок.
Софія розповідає, що у Лондоні її батьки мають власну квартиру в третій зоні. Вони її купили, коли вона народилася, й, поки робили ремонт, вона жила з бабусею на заході України (інакше кошти довелося б витрачати не на ремонт, а на няню для неї).
“Я часто їжджу додому, але зараз навчаюся в Ноттінгемі та живу в гуртожитку юридичного університету (хоча я швидше назвала б це апартаментами). У нас окремі кімнати, але спільна кухня та два туалети на семеро людей. За гуртожиток я плачу зі student loan – спеціального рахунку, де зберігаються кошти, які студентам «позичає» держава, а вони їй через кілька років повертають (але цим можуть скористатися лише ті, хто народився у Великій Британії). З цього рахунку можна платити за житло (платежі можна розбити на три), купувати їжу чи книжки”, – каже Софія.
Софія з друзями вже знайшли житло на наступний рік, бо студенти починають шукати житло ще за рік. Це простіше зробити через студентську агенцію. Вони уклали контракт на квартиру на шістьох, із подвір’ям і паркінгом, і платитимуть майже 150 фунтів на кожного за шістдесят тижнів. Комунальні послуги включені в ціну оренди. Зараз, у гуртожитку, вона платить мінімум 15 фунтів комуналки за тиждень.
Українка Алона каже, що живе в туристичному містечку поблизу Лондона, але працює у столиці. Місяць тому переїхала в трикімнатну квартиру. Дорога до офісу, який розташований у центрі, займає годину чи 50 хвилин. Житло в містечку коштує дешевше, ніж у Лондоні. Ціни коливаються від 800 до 1200 фунтів на місяць за double bedroom. Шукають житло переважно на двох популярних сайтах – Rigtmove та Zoopla.
Квартири переважно здають через агенції. Звісно, можна шукати власників у місцевих спільнотах у соціальних мережах або через знайомих, тоді це може бути дешевше. Але якщо потрібен офіційний контракт, краще звернутися до агенції.
Процес оренди дуже довгий і складний, без офіційного працевлаштування або людини, яка виступить гарантом, це неможливо зробити. Потрібно мати докази вашої платоспроможності, дати передплату за перший місяць і депозит у вартість місячної оренди. Деякі українці звертаються за допомогою до місцевих рад, тоді вони допомагають із житлом.
“Я шукала сама, тому процес затягнувся на місяць (хоча мені говорять, що це швидко й мені пощастило). Часто орендодавці надають перевагу британцям, але для українців, які працевлаштовані, знайти житло також можливо”, – каже Ілона.
Крім того, квартири часто здають без меблів, тому доведеться все купити. Ціни на меблі недорогі, якщо купувати, наприклад, в IKEA. Також тут популярні charity-шопи, де можна купити вживані, але якісні речі преміум-cегменту. Наприклад, шкіряний диван нам обійшовся майже в 170 фунтів, а в магазині такий коштує 700.
Комунальні послуги
«Комуналка» в Лондоні достатньо автоматизована, розповідає Катерина, бо в будинках встановлені смартлічильники, які відразу виводять дані на сайт. Працює це приблизно так, як в Україні з інтернетом, адже є окремі провайдери електрики та води. Платити треба здебільшого щомісяця або ж прив’язати свою картку, щоби платежі звідти списувалися автоматично.
Після повномасштабного вторгнення ціни на електрику й опалення підвищилися десь на 20%, на місяць можна заплатити 150 фунтів стерлінгів. А моїм сусідам, у яких гаряча підлога, доводилося взагалі платити 10 фунтів стерлінгів на день.
“Вода не так дорого коштує, за неї приходить рахунок раз на три місяці (приблизно 20 фунтів на місяць). Інтернет також недорогий, десь 15 фунтів на місяць, при тому, що в нас один із найшвидших провайдерів”, – каже Катерина.
Найнеприємніше – це земельний податок. Це за вивезення сміття, доставлення пошти, інші комунальні служби, але ми жартуємо, що це, мабуть, за те, що ти просто ходиш по землі. Наприклад, якщо ти живеш біля якогось музею, є ймовірність, що ти за нього платиш земельний податок (більшість музеїв у Лондоні безоплатні). Земельний податок відрізняється в різних зонах: у першій зоні це 200 фунтів на місяць, у другій – 100 фунтів, ще далі – 60 чи 70 фунтів.
За минулий місяць я заплатила майже 400 фунтів комуналки (three bedroom). Найдорожче – це газ і міський податок. Уряд також намагається допомагати з деякими виплатами, принаймні до квітня вони повертають якусь частину оплати за газ і світло, на кшталт наших субсидій.
Система трохи складна, потрібно заповнити багато форм і бюрократії, налаштувати дебіт (автоматично оплату з картки). Я вже місяць живу у своїй квартирі й до кінця не розібралася з усіма платежами. Щось знімає щомісяця, щось раз на декілька місяців (наприклад, вода).
“За минулий місяць заплатила майже 400 фунтів комуналки (three bedroom). Найдорожче – це газ і міський податок. Уряд також намагається допомагати з деякими виплатами, принаймні до квітня вони повертають якусь частину оплати за газ і світло, на кшталт наших субсидій”, – каже українка Ілона.
Система трохи складна, потрібно заповнити багато форм і бюрократії, налаштувати дебіт (автоматично оплату з картки). Я вже місяць живу у своїй квартирі й до кінця не розібралася з усіма платежами. Щось знімає щомісяця, щось раз на декілька місяців (наприклад, вода).
Читайте також, заборона користуватись мобільними телефонами у школах Англії: що відомо.