Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну багато людей вимушені були покинути свої домівки та шукати прихисток за кордоном. Ця трагічна подія розколола українське суспільство, породивши суперечки та дискусії про те, кому краще: тим, хто поїхав, чи тим, хто залишився.
Незалежно від того, хто у кожному окремому випадку приймає рішення, важливо визнати, що психологічні проблеми та моральні дилеми виникають і в тих, хто поїхав, і в тих, хто залишився.
Сімейна психологиня Аліна Крютченко, яка працює з українськими жінками та дітьми за кордоном поділилася інформацією про типові запити, з якими звертаються українці. Також дала рекомендації щодо того, як на них правильно реагувати.
За словами Аліни Крютченко, в українців, які після повномасштабного вторгнення опинилися за кордоном, деякі запити до психолога дійсно повторюються. Найпоширеніші — про виснаження, апатію, тривожність, бажання й водночас страх повернутися додому, до рідних, на свою роботу, про життя у невизначеності та проблеми з плануванням, переживання за близьких на фронті чи про своє помешкання.
Ще один типовий запит — про адаптацію в новій країні, втрату ідентичності, соціального статусу та рівня достатку, який у людини був вдома. З іншого боку — є люди, хто приходить з почуттям провини, адже справді комфортніше почувається за кордоном.
На часті запитання психологиня відповідає далі:
Якщо сумую за домом, рідними, чоловіком, роботою?
Перше і найважливіше — не забороняйте собі проживати свої емоції: якщо напрошуються сльози, плачте. Водночас шукайте можливості підтримувати зв’язок з тими, за ким сумуєте.
Якщо є можливість, спілкуйтеся з рідними онлайн, робіть зустрічі, онлайн-побачення, організовуйте спільні перегляди фільмів тощо. Шукайте варіанти проводити час разом, надавайте один одному підтримку, будьте включеними у життя один одного, щоб ви мали постійну нерозривну ниточку зв’язку.
Згадайте, яку рутину ви мали вдома, до чого звикли і як могли б так само чи принаймні наближено організувати це на новому місці. Наприклад, ви щоранку виходили на пробіжку, варили каву чи ходили на прогулянку після роботи. Запровадьте таку звичку знову.
В нових умовах формуються нові навички, але так само важливо, щоб залишалися й ті, які ви мали раніше. Це потрібно для вашої адаптації.
Мене турбує невизначеність, я не знаю як планувати своє життя і що робити далі?
Намагайтеся бути гнучкими та застосовуйте короткострокове планування — на скільки ви можете: на день, тиждень, місяць. І фокусуйтеся на тому, що залежить особисто від вас.
Це, до речі, стосується не лише тих, хто зараз вимушено опинився за кордоном, а всіх українців. Наприклад, від вас залежить, чим ви будете снідати, який одяг вдягнете, куди сьогодні підете, але ви не можете контролювати вимкнення світла, наявність мобільного зв’язку чи обстрілів.
У мене тривога, страх, виснаження?
Коли ви періодично відчуваєте тривожність чи страх, вдавайтеся до дихальних технік, технік заземлення, техніки 5-4-3-2-1.
Обов’язково слідкуйте за тілесними проявами та піклуйтеся про тіло: сон, здорове харчування, фізичне навантаження, дотримуйтеся режиму роботи й відпочинку.
Якщо понад два тижні ви маєте наступні прояви, обов’язково проконсультуйтеся з психотерапевтом:
▪️ пригнічений настрій;
▪️ безсоння;
▪️ вас нічого не радує, навіть речі, які раніше гарантовано приносили задоволення;
▪️ не хочеться ні з ким спілкуватися;
▪️ зниження чи навпаки підвищення апетиту;
▪️ важко концентруватися;
▪️ в’язкість мислення.
Зараз усі ми проходимо стадію виснаження, тож багато хто відчуває брак сил та енергії. І у цьому стані люди ще й намагаються вичавлювати з себе якісь надзвичайні, видатні результати. Будьте поблажливими до себе, не вимагайте надрезультатів, а краще попіклуйтеся про свій психоемоційний стан.
Я постійно читаю новини й вони мене лякають?
Виділіть спеціальний час для читання новин. Це має бути не з самого ранку щойно ви прокинулися і не перед сном.
Оберіть кілька надійних джерел і слідкуйте лише за ними — не намагайтеся охопити усе. Якщо ви чутливі, вам важко дивитися фото та відео, оберіть ті канали інформації, які подають лише текстові зведення.
Я бачу, що моїй дитині погано і хочу їй допомогти?
Зазвичай, коли жінки звертаються за допомогою для своїх дітей, це значить, що, перш за все, вони мають звернути увагу й на свій емоційний стан. Якщо мама хоче допомогти дітям, у неї в самої мають бути сили, щоб витримувати емоції, щось пояснювати, розмовляти з ними, піклуватися про них.
Я відчуваю провину за те, що мені тут краще. Я не хочу повертатися і боюся про це говорити?
Так, дійсно є люди, яким краще за кордоном. Це нормально, хоча у нас і не прийнято про це говорити.
Якщо людина змогла адаптуватися в іншій країні, знайти роботу, облаштувати побут, і при цьому, що буває дуже часто, ще й немало допомагати Україні, то чому ні?
Немає нічого поганого у тому, що вам комфортніше за кордоном. І це не значить, що з вами щось не так.
Та правда в тому, що комусь може бути важко чути, бачити, знати, що вам за кордоном краще, ніж вдома.
У такому разі вам потрібно знайти коло людей, які також добре почуваються за кордоном, або тих, хто буде радий чути, що вам добре, і тоді ви зможете ділитися своїм досвідом у безпечному середовищі.
Мій чоловік / сестра / брат зараз на передовій. Як з ними спілкуватися?
Це запит про хвилювання за іншу людину, за її життя, здоров’я, як вона почувається, якою ця людина повернеться… Це все тривожить і викликає багато питань без відповідей.
У такому випадку найкраще шукати правдиву інформацію, поради про те, як розмовляти з військовослужбовцями та як їх підтримувати, про що питати, а про що ні. Зараз такої інформації набагато більше, ніж було раніше. Водночас для себе шукати групи підтримки родичів військовослужбовців, звертатися за допомогою спеціаліста. Зараз є багато безплатних проєктів, онлайн-сервісів.
У жодному разі не залишайтеся зі своїми переживаннями самі. Тим паче якщо вам довелося пережити втрату.
Джерело: «Трибуна. Суми».
Читайте також, як оформити довіреність перебуваючи за кордоном у 2024 році.
