«Не витягую життя в Англії без соціальної допомоги»: українка ділиться свою історією

Фото ілюстративне

Ірина (ім’я змінено на прохання героїні публікації) – вчителька початкових класів із Херсонської області. 39-річна жінка приїхала до країни з чотирирічною дочкою у грудні 2022 року. Оселилися у спонсора у маленькому селі.

Мені рекомендували прибирати готелі, доглядати людей літнього віку або працювати на кухні

Першою метою було – влаштувати дитину до школи, другою – знайти роботу на неповний робочий день. Як потім виявилося, ні диплом про повну вищу освіту, ні 20-річна педагогічна діяльність, ні знання англійської мови на рівні Upper-Intermediate не допомагають влаштуватися на аналогічну посаду в Британії.

«У минулому навчальному році мені казали, що я не «котируюсь» тут як учитель початкових класів, і максимум, на що можу розраховувати – це посада асистента вчителя, – згадує Ірина. – Незважаючи на те, що у джобцентрі знали про мою зайнятість в Україні (я продовжую вести онлайн-уроки для українських школярів), фахівці пропонували розглянути інші вакансії в Англії. Зокрема, мені рекомендували прибирати готелі, доглядати людей літнього віку або працювати на кухні».

Минулої зими Ірині не було з ким залишити дитину. Місце у школі доньці дали лише за пів року після прибуття в країну. Незважаючи на те, що навчальний заклад розташований в іншому селі, шкільний автобус одразу не надали. Щоранку жінка відвозила дівчинку до школи і по обіді забирала її. На це витрачалося 1,5 години вранці і, відповідно, стільки ж в обід. Таким чином, на роботу залишалося зовсім мало часу. До того ж Ірина їздила на мовні курси.

«Звісно, на дві-три години двічі на тиждень на мене ніхто з роботодавців не чекає, – пояснює Ірина. – Але все одно на кожній зустрічі у джобцентрі мені наполегливо рекомендували йти працювати. Ми живемо в селі, у школах якого робочих місць немає. Тут мені пропонували працювати безкоштовно на волонтерських засадах… Я відмовилася».

Щоб підтвердити кваліфікацію у Британії, потрібно скласти певні іспити. За словами Ірини, деякі українки підтверджують дипломи платно – за швидкий варіант вони платили 200 фунтів, за довгий (1,5-2 місяці) – 70 фунтів. Ірина цього не робила.

Влітку в джобцентрі Ірині, каже, погрожували санкціями, які можуть зупинити виплати з безробіття. Їй надали випробувальний термін до кінця вересня. Неприємна розмова сталася перед канікулами.

«Щоб донька не заважала мені працювати під час канікул, фахівець рекомендував принести довідку від лікаря про те, що вона потребує спеціального догляду, – розповідає Ірина. – Я сказала, що моїй доньці не потрібен спеціальний догляд, вона просто маленька і хоче бути з мамою. Тоді фахівець джобцентру сказав: «Якщо у дитини стрес, принесіть рецепт від лікаря про те, що вона приймає антидепресанти». Але моя дитина не приймає антидепресанти! Ще мені запропонували просити інших українців доглянути дитину, але у людей своє життя. Я хвилювалася все літо, бо не витягую життя в Англії без соціальної допомоги».

До літніх канікул (починаються в країні з 19 липня) Ірина влаштувалася працювати у сільський паб офіціанткою, під час них – перебувала з дочкою та моніторила пропозиції щодо працевлаштування. Роботу пропонували далеко від місця проживання. Ірина шукала варіант, щоб переїхати до іншого села – ближче до знайденого місця роботи. Але такого варіанта не знайшла.

У присутності англійки зі мною розмовляли шанобливо та обережно

«Після стресової зустрічі у джобцентрі я потім двічі їздила туди зі знайомою британкою, – каже Ірина. – На мій подив, у присутності англійки зі мною розмовляли шанобливо та обережно. Мені натякали, що треба починати з маленьких кроків та погоджуватися на будь-які пропозиції. І що слід наймати няню для дитини. Знайома британка запитала: «Ви хочете, щоб Ірина працювала за 10 фунтів на годину і оплачувала няню, яка коштує 15 фунтів на годину?» Фахівець відповів: «У нас такі інструкції». Ще сказав, що я можу звернутися за допомогою про надання помічника з догляду за дитиною, його послуги оплачуватиме держава. Але знайти людину, згодну рано приїжджати в наше село, важко».

Ірина каже, що зараз ситуація дещо змінилася – у Британії спостерігається дефіцит вчителів та помічників вчителів:

«Тобто наші дипломи вже годяться, і в джобцентрах допомагають збирати всі необхідні документи для працевлаштування педагогів. Але зазвичай українських вчителів запрошують на повний робочий день. Декілька агентств із працевлаштування сказали, що під мої параметри я нічого не знайду. Можна працювати тільки асистентом вчителя, що працює з учнем віч-на-віч у зручний для обох час».

Ірина продовжує працювати в українській школі онлайн. Має 24 години уроків на тиждень, але зарплата в 11 тисяч гривень не відповідає рівню життя в країні, яка її прийняла. Наразі біженка шукає роботу асистента вчителя у британській школі.

Яку роботу пропонують українцям?

Більше від половини (58%) переселенців працюють у сфері, яка відрізняється від тієї, в якій вони працювали в Україні – про це свідчать офіційні дані британського уряду.

Найбільш поширеними галузями, які їм пропонують центри зайнятості та роботодавці у Великій Британії, є: готельний бізнес (26%), виробництво або будівництво (13%), а також – вирощування продуктів харчування у сільському господарстві та фермерстві (10%).

Для тих українців, які стали біженцями у Великій Британії, найбільш поширеними були галузі: викладання та освіта (12%), інформаційні технології та комунікації (12%), роздрібна торгівля (12%). Більшість чоловіків (52%) працюють у тому ж секторі, що й в Україні, але лише 36% жінок змогли знайти роботу за фахом.

Дані з працевлаштування доступні завдяки огляду гуманітарного реагування Великої Британії (UKHRIS), зібраного ONS у співпраці з Міністерством внутрішніх справ та Департаментом з питань вирівнювання, житлового будівництва та спільнот.

Джерело: Радіо Свобода.

Читайте також, «Це теж був їхній дім»: фотопортрети українських біженців у Великобританії.

Поділитися...

Translate »