Навчання українських дітей за кордоном: як допомогти їм обрати шлях

Чимало батьків, які через війну вивезли дітей-школярів за кордон, відмічають у них відсутність мотивації, труднощі адаптації та страх перед майбутнім.

Як батькам допомогти своїм дітям обрати подальший шлях, радить Наталія Тарченко, експертка з міжнародної освіти, співзасновниця і CEO групи освітніх компаній DEC.

Далі – пряма мова.

Я працюю з великою кількістю родин, які виїхали за кордон. І до мене все частіше звертаються з однаковим запитом — у дитини немає мотивації, вона нічого не хоче, а треба ж визначатися з майбутньою спеціальністю, університетом. Що робити?

Розбираючись, часто бачу однакову ситуацію.

Батьки, виїжджаючи за кордон і сподіваючись на швидке повернення, залишили дитині українську школу онлайн. В новій країні дитина пішла також в місцеву школу, нерідко міжнародну зі складною програмою на зразок IB. І тепер щодня в дві зміни їй треба тягти дві різні програми. Додаємо до цього травматичний досвід втрати дому і звичних опор в житті. Сюди ж мовний бар’єр, який навіть при володінні мовою все одно існує, хоча б на культурному рівні. Відсутність своїх друзів, не плутаємо з новими приятелями, чию прихильність ще треба завойовувати і теж вкладати в це сили. І т.д…

Що робить дитина в такій ситуації.

Слухняна дитина молодшого віку, у якої головною опорою є батьки, …слухається. Вона з останніх сил тягне дві програми, не досипає, не відпочиває, не проживає травму, бо ж нема коли і нема сил. І в результаті – доходить до повного виснаження та нервових розладів.

Підлітки, які вже більш відділені від батьків, в цій ситуації “йдуть у відмову” і відштовхують усе нове – мову, навчання, необхідність інтеграції. І наштовхуються на нерозуміння, примус і нерідко покарання з боку батьків. Але від цього стає тільки гірше. Вони теж переживають травму, але на відміну від менших дітей вже не можуть заховатися від труднощів у мами в обіймах. І їм доводиться боротися не тільки з зовнішнім світом, але і з власною родиною. В результаті – постійний протест і боротьба, моральне виснаження і відсутність бажання щось робити.

І тут батьки до них приходять з питанням “Ким ти хочеш стати?”, бо ж зрозуміло, що додому поки не їдемо, а навчатися далі треба.

Я свідомо описую крайні випадки для більшої наочності. Але повірте, багато наших дітей за кордоном знаходяться в такій системі координат.

То ж що робити: насамперед, розвантажте дитину.

Звільність їй час на улюблені заняття, хобі, спілкування з друзями або просто побути на самоті. Якщо не хочете втрачати українську освіту – є програми онлайн-атестацій та екстернати, які не потребують щоденного навчання.

Допоможіть дитині прийняти нову реальність і відчути себе впевнено в ній.

Говоріть з нею – про життя на новому місці і чому зараз так потрібно, чого їй найбільше не вистачає і як можна заповнити ці прогалини, про виклики в школі і її нових знайомих. Дозвольте їй самій облаштувати собі кімнату або власний куток, щоб це було її власне місце сили. Розгляньте разом ті можливості, які з’явилися на новому місці – для подорожей, пізнання, хобі, зустрічей зі знайомими в інших країнах тощо. Створюйте якомога більше речей, які будуть підтримувати дитину і давати їй сили, а не вимагати боротьби.

Замість питання “Ким ти хочеш стати?” – подивіться на те, чим дитина цікавиться. Що у неї виходить. Де і як це можна розвивати. Які професії існують в цій сфері. Де цього навчають (з цим можемо допомогти). Пройдіть цей шлях разом. Допоможіть своїй дитині повірити в свої таланти та здібності. Саме віра в себе і ваша підтримка стануть найміцнішими опорами для неї в житті.

Читайте також: “Досі не вірю”: студентку з України прийняли до Гарварду

Джерело: Наталія Тарченко

Поділитися...

Translate »