Культура не може бути поза політикою. Особливо російська культура, що століттями створювала свій імперський міф та продукувала антиукраїнські наративи, – пише художник, письменник та військовослужбовець ЗСУ Валерій Пузік в колонці на NV.
Коли хтось стає на захист російської культури, я згадую розстріляних українських митців минулого і теперішнього.
Ось вона російська культура: знищений Національний музей Сковороди в Харківській області, знищений прямим влучанням російської ракети у ніч з 6 на 7 травня 2022 року.
Ось вона, російська культура: викрадення, катування та розстріл українського дитячого письменника Володимира Вакуленка.
Його знайшли серед тіл інших вбитих росіянами в масовому похованні в Ізюмі на Харківщині, яке виявили після звільнення міста Збройними силами України. Могили з дерев’яними однаковими хрестами поміж соснового лісу. На багатьох замість імен — номери. Більше тижня тривала ексгумація — понад 400 тіл чоловіків, жінок та дітей. Саме тут під номером 319 був похований Володимир Вакуленко. Його ідентифікували за результатами експертизи ДНК.
Ось вона, російська культура: Херсонський художній музей, який росіяни розмародерили на початку листопада 2022 року, а після відходу армії рф з міста його будівля двічі потрапляла під обстріл і зазнавала ушкоджень. росіяни вивезли одинадцять тисяч викрадених картин з музею в окупований ними ж Крим, вони вивезли їх в Центральний музей Тавриди в Сімферополі.
І ці картини згодом потрапляють в поле зору в приватних колекціях за кордоном та в музеях на території росії.
Ось обличчя російської культури: в Маріуполі, у знищеному росіянами Краєзнавчому музеї, у бомбардуванні драмтеатру авіацією 16 березня 2022 року, під завалами якого загинуло понад 300 людей. За різними даними, у ньому переховувалися до 1200 мирних жителів Маріуполя.
І коли хтось говорить про велику російську літературу, я думаю про те на що вона здатна і, що вона може.
А здатна вона лише на замінування українських бібліотек в селах та містах, які росіяни залишали, на знищення шкіл та вивезення дітей з окупованих територій до росії, на масові спалення українських книжок у Луганській області в лютому 2023 року. Вони палили їх у місцевих котельнях і особливу увагу приділяли історичним книгам, книгам про російсько-українську війну, біографіям видатних українців, а в Маріуполі вони просто викидали книги з бібліотечних фондів Приазовського державного університету.
12 листопада 2023 року велика російська література завдала ракетного удару по Херсону.
Куди був один з прильотів? В обласну універсальну наукову бібліотеку імені Олеся Гончара. Через обстріл у бібліотеці спалахнула пожежа, рятувальники понад півтори години гасили вогонь. І вже під час гасіння пожежі росіяни ще і ще, повторно, завдавали ударів по Херсону. Рятувальникам доводилося кілька разів повертатись до ліквідації наслідків обстрілів.
Культура не може бути поза політикою. Особливо російська культура, що століттями створювала свій імперський міф та продукувала антиукраїнські наративи. Одним з прямих свідчень тому є розміщення символу «z» на підтримку війни в Україні на фасаді московського театру Олега Табакова.
Спочатку зводяться пам’ятники Пушкіну, а після них в міста заїжджають танки. Вони їдуть вулицями достоєвського, толстого, тютчева, того ж самого пушкіна. Спочатку в театрах танцюють російські балерини, а потім летять бомби та ракети.
Спочатку приходить російська мова, а потім витісняються та забороняються мови тих країн, куди прийшла велика російська культура. Там, де вона з’являється і, з часом, починається її домінування — спалахують переслідування, укладаються розстрільні списки митців і дуже швидко виконуються вироки.
Російська культура — це масовий терор.
Українські митці Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших були страчені в тридцятих роках двадцятого століття, або ж померли в концтаборах чи вчинили самогубство, перебуваючи за півкроку від арешту. І все тому, що до них в двері постукала російська культура.
Що треба знати про неї?
Російська культура — це викрадення, катування, вбивства і масове мародерство.
Російська культура — це українофобство.
Як її можна захищати і толерувати досі? Особливо під час того, як вона стирає наші міста і села. В час коли українські митці гинуть на фронті стримуючи навали армії рф. В час коли росія масово завозить на окуповані території свої підручники з історії.
Я не розумію, чому після масованих обстрілів Одеси, в місті досі є вулиця, пам’ятник та музей Пушкіна. Який російський імперський міф захищає місцева влада? Можливо той, що Одесу заснувала Катерина друга? Чи Одеса без Пушкіна вже не Одеса?
Я не розумію чому досі точаться дискусії: чи треба нам Булгаков?
«Письменник, незважаючи на роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. З-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду в Україні» — йдеться в експертизі Українського інституту національної памʼяті.
Все ж очевидно.
Читаємо далі про творчість письменника: оповідання «Я убил» (1926) містить ідеологію фашизму: пораненого військового лікаря-українця лише за його національну приналежність убиває персонаж-лікар, альтер еґо Булгакова. Автор, лікар за фахом, художньо смакує момент убивства та, керуючись ідеєю етноциду, доводить абсурдну тезу: лікарську присягу, кодекс Гіппократа можна переступити.
Чи треба нам Булгаков?
Ні, не треба.
Російська культура ще нікого не врятувала.
Читайте також: Чому путін зараз щасливий, а українці прорахувалися. Думка
Джерело: NV