59-річний Пол Г’юз, фермер і хокейний тренер із канадського міста Калґарі, приїхав волонтерити в Україну на початку повномасштабного вторгнення. Невдовзі до нього приєднався і його син. Історію чоловіків розповідає Суспільне.
Одразу після приїзду Пол створив гуманітарну організацію Hugs, яка допомагає жителям прифронтових районів. Чоловік також відкрив у Харкові майстерню, у якій за рік відремонтували понад 300 військових і волонтерських автівок.
“Не маю українського коріння”
У рідному місті Калґарі Пол був фермером, а також працював тренером з хокею. Він не має українського коріння, але каже, що з дитинства був оточений українцями.
“Я грав у хокей з українцями, ходив з ними до школи, моя перша дівчина була українкою. Я знаю українську їжу, вареники, знаю українську музику, культуру, знаю, що таке вишиванка. Україна мала великий вплив на Канаду, вона допомогла збудувати країну, тож багато канадців хочуть допомогти Україні протистояти загарбникам”, — каже Пол.
Чоловік кілька років служив у канадській піхоті. На початку повномасштабного вторгнення він приїхав до України як волонтер і заснував гуманітарну організацію Hugs, що перекладається як “Обійми”.
“Я залишив Канаду 1 березня 2022 року, через два дні перетнув кордон Польщі, й з того часу я в країні. З часом я зрозумів, що Харків — це дуже важливий центр для допомоги людям в Україні. Крім того, Харків — це місце, де люди вміють досягати свого”.
“Ми допомагаємо з медичним обслуговуванням, куруємо в Харкові три клініки. Також реалізуємо програму Smart для дітей-переселенців у шелтерах, залучаємо їх у різні активності, намагаємося дарувати дітям усмішки, — говорить Пол. — На сьогодні в нас було 312 місій. І взагалі ми все записуємо — куди їздимо, що веземо, кому. Я не завжди в Харкові, ми здійснюємо місії дуже близько від лінії фронту. Тому так, я бачив обстріли й тут, і в багатьох громадах поблизу лінії бойового зіткнення”.
Читайте також: “Українці ніколи не відмовляться від свободи”: історія військового з Канади, який воює на Донбасі
Війну доводилось не раз відчувати на власній шкірі. Зокрема, в 2022 під час евакуації шестирічної дівчинки із Запорізької області на російському блокпосту Пола затримали окупанти й допитували.
“В один момент я думав, що мене можуть убити як іноземця, але, на щастя, мене відпустили. У них були ножі, вони постійно погрожували мені, мали зброю, спрямовували її на мене”, — згадує канадець.
“Один із командирів вийшов зі мною на контакт. Він був фермером, і ми поспілкувалися про це. Ще поговорили трішки про хокей. Він переконався, що я не шпигун, що я гуманітарний працівник, і вирішив відпустити мене. І я таки завершив свою місію, знайшов дівчинку, яка на той час перебувала на окупованій території, і доправив її до українсько-польського кордону, де передав матері”, — пригадує канадець.
Батько волонтерить на Харківщині, син — на Херсонщині
До канадця в Україні приєднався його 21-річний син Мак — він волонтерить на Херсонщині.
“Мій син приїхав до України через кілька місяців після мене. Він дуже хоробрий, любить мене, а я його. Він захотів приїхати й допомогти. Мав натхнення, вивчав Україну, переглядав усе, що стосується України, і відчув свій обов’язок приїхати й почати допомагати разом зі своїм батьком. Він теж займається гуманітарною роботою”, — розповідає канадець.
Понад рік тому після переїзду до Харкова Пол відкрив майстерню, у якій ремонтують військові та волонтерські автівки. Чоловік називає місто своїм “другим домом”.
“Я дуже сильно відчуваю Харків, люблю це місто. Бачив багато всього, що трапилося за цей час. Але найбільш постійна річ про Харків — те, що люди продовжують допомагати одне одному. Багато людей страждають, вони травмовані, але вони продовжують працювати й допомагати Україні”, — говорить волонтер.
За його словами, Харків та його рідне місто Калґарі неабияк схожі.
“Дуже схоже на Харків у багатьох речах. Дуже дружні люди, важко працюють, дуже активні люди. У Калґарі населення — півтора мільйона людей, теж близько до Харкова перед повномасштабною війною. Дуже багато схожого між людьми, але Харків має набагато більше історії”, — переконаний Пол.
До завершення війни залишати Україну волонтер не планує.
“Це як бути пожежником. Це боротьба з вогнем. І ви запитуєте в пожежника: “Коли ми повернемося додому?”. На це пожежник відповідає: “Коли вогонь погасне! Тоді й повернемося”, — каже Пол.
Читайте також: Продав бізнес і приїхав воювати за Україну: історія британського військового
Джерело: Суспільне