Українка Олена Доскач, CEO в Sanctorika, яка 2,5 роки проживає у Вінніпезі, назвала п’ять речей, яким вона навчилась у Канаді. Ними вона поділилась у своєму Facebook.
1. Вибачатися.
Канада – дуже ввічлива країна. Вона не просто ввічлива, вона наче зроблена з ввічливості. Я мало знаю про ВDSM (є такий пробіл в моєму кругозорі), але, мені здається, якщо в Канаді є ВDSM-клуб, там перед кожним рухом питають: “I’m so sorry to bother you, are you sure it’s ok if I…”, а в кінці кажуть “Thanks for your patience”.
Нещодавно як запрошений лектор я читала лекцію з маркетингу для української аудиторії, за дві години я вибачилась разів 12: за шум кондиціонеру, за яскраве світло, за перебивання, щоб дотриматись таймінгу і тд. Перелаштовуватись дуже складно, хоча я розумію, що в українському контексті спілкування це виглядає, наче ти невпевнена в собі людина з низькою самооцінкою і комплексом “Це точно нічого, що я тут сиджу? Вибачте, що дихаю вашим повітрям”.
В Києві пару років тому я була на тренінгу з комунікацій, де вчили виключити з лексикону запитання, чи можна. Ну типу “Чи можна кави з молоком?”. Бо це слабка позиція, сильна людина не питає дозволу, вона ВІДДАЄ НАКАЗИ! На кшталт “Каву мені. Зараз же”. В Північний Америці, де культура неієрархічна, з такими наказами ти виглядатимеш як хамло, в базі якого щось глибоко не так (якщо чесно, з такими наказами ти так виглядатимеш будь-де).
2. Планувати заздалегідь
Більшість базових справ, які в Україні робилися просто коли захотілося, тут треба планувати. Апойтмент в банк – найчастіше наступного тижня. Апойтмент до сімейного лікаря – коли Господь змилостивиться. Апойтмент до іншого лікаря після сімейного лікаря – в 2028. Sephora одного разу везла мені замовлення 3 тижні (поки ті гіалуронові сироватки доїхали, мені вже потрібний був anti-age).
Сильно рятує перманентне очікування Amazon (3-5 днів стандартно).
В принципі, тут нічого критичного, просто треба тримати на контролі і менеджити багато питань, які мають дедлайн. Умовно подарунок комусь на завтра не вийде замовити, треба прям за пару тижнів подбати про питання. Подарунки на Різдво теж купують прям влітку, тому що розпродажі.
До речі…
3. Рахувати гроші.
Ну, тобто спочатку ти сильно рахуєш гроші, тому що ти просто в шоці, наскільки тут все порівняно дорого, це зрозуміло. А потім ти рахуєш їх, тому що мозок раптом починає мислити категоріями не “тут і зараз”, а як мінімум року. Гроші тут важать в принципі набагато більше. Я пам’ятаю, як в компанії, де всі були з бізнесу, ми сміялись над рекомендацією відмовитись від кави на виніс, щоб ці кошти почали формувати якусь фінансову подушку і обговорювали, що набагато простіше придумати, як заробляти більше, ніж відмовляти собі у маленьких радощах.
Так от в Канаді кава вартість $6 на день протягом року – це $1825 на рік, і це взагалі-то 10 акцій Amazon або три з хвостиком акції Meta, і ти вже так дивишся, наскільки тобі взагалі ця кава треба (іноді, звичайно, треба і доля акцій хвилює тебе менше за каву прям зараз), але таким шляхом, наприклад, я відмовилась від переїзду з хорошої квартири в трошки кращу, тому що різниця в якості квартир була не така велика, а річна різниця в оплаті становила $3240.
Так, я знаю, що є люди з вбудованим від народження фінансовим мозком і вони так мислили і робили всюди і завжди, але до переїзду особисто я до цієї щасливої групи не належала)
4. Бути скромною людиною.
Канада – багато в чому ментально-культурна спадкоємиця Великобританії, де на питання “Скільки ви заробляєте?” людина з мільйонними статками і успадкованим аристократичним титулом скаже: “Ну таке, помаленьку, на життя в цілому вистачає”. Тут людина з мінімальною зарплатою та людина топ-менеджер великої корпорації виглядають приблизно однаково і це “однаково” – футболка з H&M і Skechers (особисто мені це прям супер підходить, але я знаю людей, кого це демотивує і змушує відчувати нестачу естетики).
5. Розрізняти акценти англійської.
Канада – мультикультурне місце, тут всі звідкись приїхали. Індійський акцент я вже розрізняю навіть окремо з північної Індії та з південної (його тут просто дуже багато). Африканські – навіть не намагаюсь (там всі Т замінені на Ц, а всі другі половини слів викинуті, бо навіщо вони). Британський на початку був найскладніший особисто для мене, зараз, як не дивно, я вже більш-менш вловлюю суть, хоча все одно не розумію, як люди все життя живуть зі спазмованим горлом. Американський акцент в цілому мені звучить як дуже м’який і згладжений (в Канаді англійська більш тверда), але говорити про американський акцент як загальний доволі складно: англійська з LA і англійська з NY – в вимові це сильно різні англійські.
Один з найбільш ніякових діалогів, який у мене був з цього приводу, звучить як:
– Oh, you have so lovely accent, what’s your first language?
– English. I’m from Australia.
Читайте також: “Якби я зараз їхала в Канаду”, – поради та роздуми емігрантки
Джерело: Elena Doskach