Тетяна Родіна, авторка YouTube-каналу “Кіно Вино і Доміно”, вже 10 років живе в Америці. За цей час її життя кардинально змінилося, і вона з радістю ділиться своїми враженнями та досвідом з глядачами.
Що ж нового з’явилося в житті Тетяни після переїзду до США? Блогерка розповідає про своє дозвілля та речі, які вона не робила в Україні. Зауважимо, це лише суб’єктивна тільки думка автора.
Не їла багато різних продуктів
Наприклад, не їла морепродукти – креветки, кальмари, краби. Хіба що крабові палички, але їх важко назвати морепродуктами – це скоріше хімічну сполуку (до речі, в Америці я перестала їх їсти). Взагалі не їла суші: не подобалися. Та не їла різного виду салати. Про це розповім докладніше.
У США дуже багато різноманітних салатів. Коли я вперше прилетіла до Сан-Франциско, була дуже голодна і зайшла до ресторану. У меню було написано зелений салат. Я вирішила, що це салат з огірків, помідорів та зелені, у нас він так називається, з олією чи сметаною. І коли мені принесли купу трави з половинкою помідора чері, я була здивована. На моє запитання про те, що це таке, офіціант відповів: “Це зелений салат, ви ж замовили”. Він явно не зрозумів, чим я була незадоволена. Тут справді багато видів листового салату, який виглядає, як трава, яку нарвали та принесли на стіл. Але коли почала їх куштувати, мені сподобалося. Зараз я їм їх багато та із задоволенням.
Ще не їла в Україні екзотичні фрукти – коли жила там, їх або не було, або вони дуже дорого коштували. А в Америці їх повнісінько: тут поруч південна Америка, і все експортується в величезних кількостях. Особливо авокадо, манго. Коштують вони дуже дешево. Я стала ними об’їдатися, за що і розплачуюсь зараз – авокадо дуже смачні, корисні, але і дуже калорійні (помітила, що стала збільшуватися в обсягах).
Я не посміхалася на вулицях
Після того, як пожила в Америці, приїжджаючи в Україну, я звертаю увагу на те, які все похмурі. Люди сидять в автобусах або метро дуже стурбовані. Я розумію, що життя не цукор і багато просто виживають. Але тут, в США, теж маса проблем, і купа людей, які не шикують, а зводять кінці з кінцями. При цьому можна просто йти по вулиці, зіткнутися очима з людиною – він тобі посміхнеться, і ти йому. Так само і в транспорті. Тут люди більш привітні і чуйні.
Одного разу ми з сином зупинилися на вулиці і не могли зрозуміти, куди нам іти. Стали шукати покажчики. Поруч з нами відразу ж зупинилася спочатку одна жінка і запитала, чим допомогти. Тут же підійшов чоловік. Удвох вони швидко допомогли нам розібратися. Мені це дуже подобається, і з часом я стала такою ж. Якщо бачу, що потрібна допомога, я пройду повз. Можу просто сидіти в метро, про щось думати і посміхатися. Можу посміхнутися перехожому на вулиці або зустрівшись з кимось очима.
Я не вибачалася, якщо мене зачепили
Якщо ти йдеш в США по вулиці і випадково стикаєшся з кимось плечем, або хтось тебе зачіпає, – тут вибачаються обидва. В Україні, якщо тебе хтось штовхне або настане на ногу, піднімається неймовірний крик з образами, тебе буквально готові зжерти. Накричуть обидва. В Америці, навіть якщо ви з кимось зіткнулися не з вашої вини, вибачаться і ви, і ця людина. Звичайно, якщо мені дадуть цеглиною по голові, я не буду вибачатися, але якщо мова йде про випадок якоїсь поспіху, вибачаються обидва.
Я не говорила “дякую” та “будь ласка” так часто
Коли в Америці вам щось пропонують або запитують і ви даєте позитивну відповідь, ви завжди кажете: “Yes, please” (Так, будь ласка). А якщо ваша відповідь негативна, ви скажете: “No, thank you” (Ні, спасибі). Звісно, це ввічлива форма. Зрозуміло, якщо вас намагаються грубо змусити щось зробити, ви не будете люб’язні і скажете просто “No”. Але я маю на увазі ситуації із повсякденного життя.
Наприклад, ви сидите в ресторані і офіціант питає, чи підлити вам вина. Ви не просто кажете: “Yes” (Так, ти мій слуга, наливай). Ви кажете: “Yes, please”. Якщо вас запитують, чи закрити вікно, можливо, вам дме, ви теж відповідаєте з “please”. Я досить довго цього не робила. Пам’ятаю, сиділи у ресторані і я відповіла офіціантові просто “Yes”. Він глянув не дуже добре, а я не могла зрозуміти, що зробила не так. Потім мені пояснили, що я відповіла так, ніби він мені щось винен. Я була неввічлива.
Також я навчилася додавати “дякую”, якщо я пишу листа чи якесь прохання. Ще не факт, що мені допоможуть і взагалі розглянуть мою скаргу чи звернення, але завжди прийнято додавати “дякую” і лише потім підписуватись. І це мені дуже подобається.
В Україні я могла прийти в гості без попередження
Я могла з’явитися до друзів, просто проїжджаючи повз, без дзвінка, запрошення, попередження. І це вважалося нормально між близькими людьми. В Америці зовсім інша тема: тут все домовляються заздалегідь про те, коли зустрінуться. Роблять так званий appointment – телефонують і призначають час, коли ви десь зустрінетеся або хтось до когось прийде в гості.
Я не виходила з дому без косметики і каблуків
В Україні, мені здається, я навіть спала у підборах. Я завжди була одягнена як на вечірку, вбиралася, фарбувалася, робила зачіски. У США я почала дуже просто до цього ставитися. Американці не думають, як вони виглядають для інших. Вони роблять те, що їм подобається — у рамках допустимого, звичайно (якщо ви хочете ходити голим, вам ніхто не дозволить). Тут не дарма літера “I” (Я) пишеться з великої, а слово “you” (ти або ви) з маленької. Тут ні для кого не марафетять. Часто люди приходять на роботу взагалі не нафарбовані, на голові “мочалка” і ніхто не робить особливих зауважень. Виняток – дрес-код, прийнятий у компанії. Але якщо йдеться про щось простіше, ви можете бути вкриті татуюваннями, пірсингом, мати на голові різнокольорові стріли вам не скажуть ні слова. Ви так самовиражаєтесь і маєте на це повне право.
Я часто бачу, як люди прямо в піжамах йдуть в магазин. Наприклад, американка прокинулася і їй не вистачило молока для кави.
В Україні я ніколи не відстоювала свої права
В Америці, по-перше, клієнт завжди правий. По-друге, тут маса всіляких організацій, куди ти можеш поскаржитися. Тут я навчилася вимагати те, що мені належить. Наприклад, ми з чоловіком летіли в літаку в Україну і забронювали два квитки поруч. Коли прийшли на реєстрацію, виявилося, що нас хотіли посадити в різні кути літака. Я підняла скандал, викликала менеджера. В результаті ми сиділи разом. Я відстояла свої права. В Україні це робити марно, ти нікому нічого не доведеш. Тут же існує чітка система: супервайзер, менеджер. Ти можеш видзвонити начальника і поскаржитися, відстояти свої права, і я з цим стикаюся постійно. Тобі нахамили в ресторані – ти викликаєш директора, скаржишся і, швидше за все, співробітника звільнять.
Я не вміла чітко і твердо говорити “ні”
В Україні завжди було незручно відмовити, навіть у якихось відверто безглуздих ситуаціях, де ти 100% маєш сказати “ні”, але ти чомусь соромився це зробити. В Америці це просто. Я навчилася говорити “ні”, як відрубала, і можу повторити це 250 разів. Тому навіть коли до мене звертаються з проханнями начебто грошей вислати, я просто говорю: “Соррі, але ні”.
В Україні я ніколи так багато не працювала
В Україні я була директором модельного агентства. Можна сказати, що це було свято – якісь івенти, конкурси, покази, поїздки. У мене був час ходити в тренажерний зал, по друзях, в кіно, подорожувати, я стільки країн об’їздила … В Америці все змінилося. Це, напевно, самий неприємний пункт, яким я не рада. Я тут просто як ломова коняка. Я дуже багато працюю. Робота пов’язана з кіно, і це цікаво, але жахливо важко. Ненормовані зйомки по 15 годин, необхідність вставати в 4 ранку, а приїжджати додому в 12 ночі, зйомки в дощ, град, сніг, землетрус – все це дуже вимотує. Я тільки спостерігаю, як пролітає тиждень за тижнем.
У мене є знайомий журналіст, дуже талановитий, працює у великому відомому виданні. Так ось, він ледве зводить кінці з кінцями, хоча працює приблизно, як і я. Хоча тут дуже багато працюю, але я бачу результат у фінансовому еквіваленті. Я не кажу, що все в Україні погано, але скаржаться багато, людей, що дуже важко.
Читайте також, “З українським доходом тут дорого”: історія українки в Канаді.
