Ольга Бадьорна-Журанська з Одеси після повномасштабного вторгення живе у Великій Британії із двома своїми дітьми. Вона розповідає, що довго не наважувалася поїхати з України, бо не хотіла залишати чоловіка, близьких та рідну домівку. Утім, зміна проживання далася на краще, бо саме в новій країні знайшла одразу три улюблені роботи. А ще купила автівку та орендує соціальне житло. Свою історію українка розповіла в інтерв’ю RFI-Україна.
Життя в Україні до війни та після
До початку повномасштабної війни Ольга Бадьорна-Журанська разом із чоловіком та двома дітьми жила у власній квартирі в Одесі. Вона займалася улюбленою справою — працювала флористом. Її чоловік мав свою роботу, а діти ходили до школи.
Утім, як і для багатьох українців, мирне та щасливе життя родини разом із усіма мріями та планами перекреслив ранок 24 лютого 2022 року. У перший день повномасштабного вторгнення РФ в Україну сім’я Журанських вирішила переїхати до родичів на Захід України. За словами Ольги, зробили це, бо в Одесі жили поряд із стратегічним об’єктом. Сподівалися, як пояснює, що виїжджають ненадовго:
“І я, як і всі, вірила, що от кілька тижнів чи місяць-два — і все закінчиться, ми повернемося у свою квартиру, у своє місто”.
Утім, за словами Ольги, минали місяці. І хоч на новому місці вона почувалася у більшій безпеці, та все ж нові реалії воєнного життя давалися взнаки. Пригадує, як марно шукала роботу та окрему квартиру в оренду для своєї сім’ї. І весь час була дуже пригніченою:
“До війни в мене була власна невеличка справа, я була флористом і досить стрімко розвивалася в Одесі. Я завжди була партнером на таких великих масштабних заходах в Одесі, куди приїжджали і психологи, відомі з України, і всякі ментори, і зірки виступали. А тут ти розумієш, що ти втратив усе і треба робити якийсь наступний крок. Саме діти, мабуть, мене теж спонукали до цього, адже вони повинні мати освіту, спілкуватися з однолітками, виходити на прогулянки, де тихо. А ще спати вночі, а не здригатися від звуків вибухів”, – каже Ольга.
Саме тоді жінка зрозуміла, що вона морально готова поїхати в іншу країну:
“Спочатку я зробила дуже важливий для себе крок — повернулася до Одеси, у своє житло. Я віддала дитячі речі, багато своїх речей волонтерам. Я віддала все з квартири, що могла, бо розуміла, що забрати це із собою я не можу. А, щоб воно лежало чи дісталося російським солдатам, якщо вони зайдуть в місто, — я не була готова”.
Переїзд до Великої Британії
За словами Ольги Бадьорної-Журанської, на переїзд до іншої країні вона наважилася через п’ять місяців після початку повномасштабної війни. Зважаючи на добрі знання польської мови, хотіла спершу поїхати до Польщі, проте не змогла там знайти житла для себе із дітьми. Розмірковувала також щодо Румунії та Нідерландів, та все ж обрала Велику Британію, бо знала англійську мову і знайшла родину, яка готова була її із дітьми прихистити. Ольга розповідає, що чоловік її дуже підтримував:
“Він казав, що це буде найкраще місце для дітей, що це країна безпеки та з гарною освітою для дітей… І за п’ять днів я зібралася, купила квитки і першим вільним автобусом відправилася із дітьми в Англію… І коли я вже побачила свого хоста Марка, я зрозуміла, що ми із дітьми в безпеці. Для мене це був такий глибокий видих. І я знала, що я тепер можу бути спокійна. У нас дуже чудова сім’я (родина, яка надала прихисток у Великій Британії. — Ред.). Я настільки вдячна Джой і Марку, які подарували мені головне — безпеку, спокій та неймовірну підтримку”.
Ольга зізнається, що у новій країні вона вперше відчула стільки поваги й турботи до себе та дітей. А ще місцева сімейна пара виділила їм у своєму будинку одразу три окремі кімнати. Ольга пригадує:
“У мене донька, якій 13 років, і син, якому 9 років. За правилами Великої Британії, у кожного має бути окреме своє місце, своя кімната, свій особистий простір. Тут з великою повагою до цього ставляться. Ми приїжджаємо, і нам показують будинок їхній. І кожному показують кімнату. Це дуже мене розчулило насправді. Люди готувалися, відремонтували повністю все, починаючи від стелі, стін до підлоги. І навіть замовляли нам окремо меблі. Для мене це було щось неймовірне. І я не знаю, чи зможу я колись віддячити цим людям. І я розумію, що вони взагалі нічого не чекають і робили це, як і сотні інших сімей в Англії, просто через те, що вони такі”.
Родина, яка прихистила Ольгу, допомогла їй адаптуватися на новому місті та влаштувати дітей у школу.
Дві країни — два життя
Ольга Бадьорна-Журанська розповідає, що попри дуже велику підтримку родини, яка надала прихисток, волонтерів та місцевої спільноти українців, вона все ж почувалася ніби між двома світами:
“Емоційно важких було шість місяців. Син щовечора практично, лягаючи спати, плакав. Тому що, коли ми жили в Україні, чоловік щовечора дітям читав книги. Це було як завдання батька. І тут ми опинилися без нього, бо він лишився, звісно, в Україні. І кожного вечора син Сашко плакав, бо йому дуже не вистачало, щоб казки, якісь історії читав тато. Це розривало мене зсередини просто на дві частинки”.
Та попри все Ольга вирішила зосередитися на пошуку роботи для себе. Через два місяці вона нарешті отримала пропозицію працювати помічником вчителя у місцевій школі.
Вона пояснює, що це інклюзивна школа:
“Це школа не звичайна, а для особливих дітей, інклюзивних дітей, абсолютно різних. І я без вагань погодилася. Я за освітою практик-психолог зі знанням англійської мови. До того як почала працювати флористкою і відкрила власну справу, працювала зовсім невеличкий період у дитячому садочку в Одесі. І мені це зіграло на руку. Я також викладала приватним чином англійську мову дітям в Одесі. І мені це дійсно дуже допомогло влаштуватися в школу. Також я обов’язково двічі на тиждень їздила на навчання для дорослих, щоб повернути свій рівень англійської… У нас дуже чудовий вчитель Кріс, який нам дійсно дає знання. І за що я дуже вдячна”.
Роботи мрії, власна автівка та нове житло
Кількість робочих годин Ольги в інклюзивній школі дозволяли їй працювати ще десь, тож вона шукала відповідні варіанти. Водночас опікувалася справами української спільноти, де згодом отримала цікаву пропозицію щодо співпраці:
“До нас якось на зустрічі з українцями завітав працівник Kendall College. Він запропонував нам додаткове навчання, але вже з математики. Це якісь загальні такі знання, тому що тут всюди вони потрібні, всюди тебе запитують (йдеться про навички з оплати комунальних послуг, купівлі товарів та послуг тощо. — Ред.)… Я йому допомагала з перекладом українцям, заповнювати документи… Ми відвідували спортзал, потім були уроки математики, була йога в поєднанні з математикою. У нас настільки цікаві були різнопланові заняття. І якось цей викладач — Деніел — підходить до мене і каже: “Ти знаєш, я тобі пропоную бути моїм помічником. Ти вже є координатором, і давай ти будеш зі мною, у нашому проєкті як працівник від коледжу”. Я однозначно погодилася”.
Через деякий час Ольга отримала ще одне запрошення, уже на третю роботу. Вона також змогла придбати автівку і почала шукати окреме житло. Жінка розповідає:
“Мені пропонують вакансію асистента викладача у Victoria High School, куди ходить моя донька. І для мене здавалося, шо краще вже не може бути… Протягом цього року я вже придбала автомобіль за 2750 фунтів. Старенький, недорогий Мерседес А 180, але я вже ставала більш незалежною… Я зосередилася на пошуку житла. Це дуже непросто, тому що вимоги досить високі для кандидатів на оренду житла”.
Українка зізнається, що у Великій Британії вона нарешті змогла відчути, що таке біла смуга у житті. Після всіх гарних новин наприкінці літа минулого року вона дізналась, що зможе орендувати соціальне житло від держави. Ольга пояснює:
“Наше містечко Ульверстон (у Великій Британії. — Ред.) більш туристичне, знаходиться у неймовірних гарних краях Англії, Лейк-Дистрикт. Це Озерний край, він дуже популярний. Відповідно ціни на оренду житла високі.
За законом, мені треба мати три спальні, вітальню і кухню, щоб для кожної людини була кімната. І мені треба дивитися триспальний будинок або квартиру. Ціни починаються від 800-850 фунтів за місяць. А ще обов’язково комунальні рахунки. І щомісяця треба платити кансіл такс (місцевий податок. — Ред.), і це приблизно 150 фунтів щомісяця. А соціальне житло — це просто неймовірний шанс. Це, я вважаю, лотерея, у якій мені пощастило дійсно, бо соціальне житло отримати дуже непросто”.
Ольга додає, що соціальне житло віддають в оренду без ремонту, техніки та меблів, які були лише на кухні. Утім, за 10 днів вона змогла самотужки все відремонтувати. Каже, що їй у цьому допомагала родина, яка надала прихисток у Великій Британії.
“Треба любити те, що ти робиш. Тому я зараз роблю дійсно те, що я люблю. Для мене це просто щось неймовірне, тому що я це все роблю в іншій країні”, — підсумовує Ольга Бадьорна-Журанська.
Читайте також, Сім’я з України була змушена двічі втікати від війни до Британії.