Британська пенсіонерка купила будинок, щоб допомогти українській родині, яку вона прийняла під час війни, розповідає ВВС.
Джені Пенн-Барвелл з Істлі, Гемпшир, була однією з тисяч людей по всій Великобританії, які взяли участь у схемі розміщення переміщених сімей після російського вторгнення.
Пані Пенн-Барвелл приймала Оксану та її двох доньок, Олену та Яру, протягом 18 місяців і з тих пір купила для них будинок. Нині вони вже пів року мешкають у новому доміу, а доньки вчаться на GCSE та A Levels.
За словами пенсіонерки, вона отримала іпотечний кредит на купівлю нерухомості, яку тепер вона здає в оренду Оксані та виступає в ролі господині. Вона сказала, що «справді пишається» тим, як вони влаштувалися.
«Справа не в тому, що нам було надто тісно, ми билися чи щось подібне, абсолютно ні, але здавалося розумним, що їм потрібен був власний дім. Мабуть, це здавалося очевидним, тому що більше не було де взяти в оренду, і я подумала, що якщо ти можеш це зробити, то ти повинен це зробити — тож я могла, і я зробила», — сказала вона.
Пані Пенн-Барвелл додала: «Я не дуже багата жінка, далеко не так, я маю пенсію від NHS, але знаєте, якщо вам нічого не потрібно, чому б не зробити щось корисне?»
Оксана сказала, що після отримання ключів відчуває, що може перестати бігти.
«У мене було відчуття, що я бігла, бігла, бігла і нарешті зупинилася. Я просто розслабляюся і дозволяю їм (її дочкам) робити, що хочуть, і здійснювати свої мрії. Я намагаюся працювати якомога більше, намагаюся брати більше годин і намагаюся бути корисною».
Це чудово – мати власну спальню, яку можна прикрасити так, як вона хоче, зазначила 15-річна Яра.
18-річна Олена додала: «Мені подобається, що ми з сестрою маємо окремі спальні, тому що тепер я можу підтримувати свою кімнату в чистоті й порядку, і мені дуже подобається жити поруч із Джені. Мати власний дім, де ми можемо говорити українською разом, це дуже приємно».
Яра та Лена сказали, що пані Пенн-Барвелл стала частиною їхньої родини, і тепер вони з ніжністю називають її «бабусею».
«Вона однозначно член нашої сім’ї. Зараз я бачуся з нею не так часто, як хотілося б, я сумую за нею, вона дійсно може зробити мій день кращим, – сказала Оксана. – Я відчуваю, що моє серце належить до моєї української домівки, але я щаслива у тому будинку, де щасливі мої діти».
Читайте також: Британська фотографка 2 роки документувала життя українських біженок
Джерело: ВВС