Колишній британський піхотинець продав свій бізнес та приїхав воювати за Україну у складі Іноземного легіону. Свою історію боєць із позивним “Соло” розповів Суспільному.Донбас.
До України чоловік приїхав майже одразу після початку повномасштабного вторгнення, в березні 2022 року. Брав участь у звільненні Харківщини та боях під Бахмутом. Він каже, що планує залишитись в Україні не лише до перемоги, а назавжди.
“Я — колишній британський піхотинець, я служив у британській армії стрільцем, марксменом, а потім мінометником у своєму полку. Я приїхав сюди, бо бачив по телебаченню, що багато молодих людей залучено…
Я все своє життя був солдатом. Коли я у Великій Британії звільнився з армії, я завжди за нею сумував. У мене був свій бізнес, так що я не припиняв працювати. І коли це сталося, я подумав, що я можу приїхати і допомогти”, – розповів “Соло”.
Він додав, що тоді те саме разом з ним зробили й інші його друзі. Спершу планував приїхати на кілька тижнів, але це затягнулось на тижні й роки. А допомога з тренуваннями військових переросла у боротьбу разом з ними на лінії фронту. Зважаючи на досвід, його призначили командиром групи, марксменом.
“О, Боже. Перше, що я побачив, коли приїхав в Україну, — це багатокілометрові колони біженців, що намагалися втекти. Люди в машинах – повсюди. Діти, люди в сльозах, – ті, які зараз евакувались до Польщі. Серце розривалося, коли я бачив усіх цих людей, які вигнали з їхніх домів лише тому, що хтось вирішив вторгнутися в їхню країну.
Моя мама не була здивована. Вона сказала: “Я знала, що ти поїдеш”. Мій тато був трохи шокований. Мій син сказав приблизно: “О, Боже! Мій тато збирається померти!”. Але ми довели, що це не так.
У мене була бургерна. Ресторан фаст-фуду. Я ним володів і продав його, щоб приїхати в Україну. Я все залишив і прийшов до сюди”, – продовжує оповідь “Соло”.
Він пригадав свої відчуття тоді, коли він з побратимами прибув на захист Харкова.
“Я нічого подібного в житті не бачив! Він був зруйнований, все було зруйновано. Пожежі всюди. Як тільки в’їжджаєш у Харків, єдиний запах, який ти чуєш, — це запах згарища й пороху. Руйнування всюди. Там зовсім не було людей. Тільки військові або поліція “літали” всюди, намагаючись зупинити вогонь або очистити дороги, прибрати розбиті машини, витягнути людей з-під зруйнованих будинків. І тіла — всюди. Тіла цивільних, тіла військових, тіло — сюди. Це було жахливо.
У Харкові я починав. Потім були Куп’янськ, Новоселівське і далі — всюди були штурми. Штурм — і назад, штурм — і назад, – розповідає чоловік. – Я був трохи занепокоєний, коли ми були відправлені в Бахмут. Я думав, там мені й кінець, я тут і залишуся. Але коли ми вийшли звідти, це було жахливо, але ми зробили свою роботу. Кожен знає, що коли ти відступаєш – це великий ризик, ти можеш загинути. Пару разів у мене були несерйозні поранення — ребра, пах. Я був у лікарні кілька разів. І звiсно, повертався. Дуже швидко тікав зі шпиталю і повертався назад”.
На запитання, що для нього було найстрашніше, британець назвав епізод, коли він з другом були у вирві від танкового снаряду.
Але водночас, йому подобається адреналін і “бути серед цих хлопців, жити цим життям”. Це дивно, але я насолоджуюся в армії. Це адреналін. Може це дивно, але я цим насолоджуюся”.
За час служби в Україні бійці Інтернаціонального легіону стали справжньою маленькою сім’єю, зазначив чоловік. І додому ніхто не збирається. У його групі – британці та американці. Каже, так легше порозумітись одне з одним через схожий менталітет, і в цьому “Соло” вбачає їхню ефективність.
В інтерв’ю він також відмітив і місцевих цивільних, з якими вони зустрічались.
“Ми тут не тільки, щоб бути, але й допомагати сім’ям. Ми ж не тільки солдати. Якщо буде пожежа, ми допоможемо загасити вогонь. Бабусі неймовірні! Бабусі готують для нас. Ми тут, аби допомагати і їм також. Ми знайомимося із людьми. Ми інтегруємося.
Тут насправді мирні люди, вони не військові. Це милі сім’ї з дітьми. З нормальним життям, до того, як все зруйнували. Люди тут задоволені малим. І навіть це у них забрали. Це обурює”, – сказав боєць і додав: “Я залишатимусь тут до нашої перемоги. До кінця. Цю роботу треба закінчити і ми не збираємося здаватися. Я люблю цю країну”.
Читайте також: Історія сапера з Британії, який допомагає розміновувати Україну
Джерело: Суспільне.Донбас