Українські інформаційні джерела активно обговорюють питання миру, втоми від війни та спроби нами маніпулювати. Однак те, яким буде цей мир та майбутнє України, залежить від нас із вами, наголошує один із командирів “Азову” Святослав “Калина” Паламар.
Останнім часом з різних інформаційних джерел досить часто лунають тези про МИР.
Не потрібно сьогодні проводити соціологічне дослідження стосовно того чи втомилися українці від війни, бо відповідь буде очевидною – ТАК. На те є багато причин. Війна не приносить щастя жителям країни, на яку напали.
Але яким буде цей МИР залежить від нас з вами.
Нас обережненько схиляють до певної думки. Методи можуть використовувати різні. Жабу відразу в кип’яток ніхто не кине. І нас поступово підігріватимуть.
Вважаю, що нами намагаються маніпулювати, і в подальшому буде ще цікавіше. Telegram-канали, блогери, телебачення, сайти чомусь частіше почали говорити про територію, яку ми не зможемо повернути.
Після чергового воєнного злочину росіян багато ресурсів в унісон почали трубити про переговори. В ООН вбивцям надали слово і вони наводять деякі цитати з наче б то «українських Telegram-каналів». Це дуже емоційно, важко стримати свій гнів. Але чим більше емоційних постів, відео – тим легше відвести нас від чогось такого, де варто глибоко проаналізувати, що в біса відбувається.
Впевнений, що інформація під час війни має бути контрольована та захищена від ворога. Але хто контролює інформацію – має можливість впливати на суспільну думку.
Що відбувається?
1. «Прощупування» шляхом закидання різних версій варіантів домовленостей. І тут найголовніше, що стоїть задача, лише посіяти ці розмови, спрямувати думки людей в «правильне» русло. Важливим є те, щоби про це почали говорити експерти, політологи, екстрасенси… Я спостерігаю таку активність.
2. Дискредитація військових. Формат аватарів зараз не підходить, бо військові мають доволі високий рівень довіри. А от, наприклад, однобічне висвітлювання роботи ТЦК цілком працює. Це військові, більшість з них воювали, серед них є поранені. Але чи не склалась думка, що всі вони неадекватні «людолови» та хабарники?
Вважаю, що потрібно більше зосередитись на рекрутингу. Повинна бути реформа, але тут більше про «підсвічування» негативу. А ще цікавим є розкол між самими військовими на кшталт написів на авто «ми не ТЦК».
Такі висвітлення дають більший поділ і розбіжності між цивільними та військовими. Поширення в ЗМІ злочинів військових та неадекватних дій ветеранів, що демобілізувались. На «екрани» будуть частіше допускати тих, хто не дуже адекватний, або тих, хто говорить, наприклад, що всі цивільні поганці, «ухилянти» таке інше. Тим самим ще більше розколюючи суспільство на два табори. Армію від народу почнуть віддаляти (медійно) і все більше на перший план будуть виходити – політики, дипломати, артисти, експерти… Уже сьогодні формується думка, що є мирні міста, і не варто людям в формі там показуватись. Щось схоже було після 15 року. Надіюсь, ви розумієте про що я, і про те що, таких прикладів подальших дій можна навести багато, хоча деякі методи вже активно працюють.
3. Життя українців за кордоном. При чому тут це? А тут, думаю, головне з чого почнеться несподіваний кінець. Питання лише в тому, який фінал виберуть режисери. І я впевнений, що після вторгнення в Грузію всі думали, що країна змінила свій вектор назавжди , але є агентура глибоко «законсервована», політтехнологи, політики, що діяли там і будуть це робити в Україні.
Насамкінець будуть випадки висвітлення історій про мирне співіснування росіян, що втекли від режиму, і наших громадян, які не хотіли воювати та виїхали з України.
Обережно почнуть показувати, як наприклад, жителі московії помогли нашим біженцям вибратись з непідконтрольних територій в Європу . Це буде максимально витончено і обережно. Головне у цьому всьому – показати чи розказати так, щоб ми це обговорювали. І на мою думку, це головний індикатор важливих змін.
Не обов’язково в такому порядку чи саме такі приклади. Для нас найголовніше вчасно розпізнати цих покидьків. Заблокувати сумнівні інфоресурси, аналізувати і «не їсти» отруту, що нам підсовують.
Лише народ України може вирішити чим закінчиться війна, але ж народ можна підготувати до певної думки!
Частина українців у коментарях поділяє побоювання щодо “перевірки настроїв суспільства щодо миру попри все”.
“100% про це попереджали, що так буде відбуватись, що готують тихенько до капітуляції, так і відбувається…крок за кроком, але все це впарюють москальські технологи, а вони таки не знають українців, судять по своїх рабах, які на колінах виходять на протести”, – коментує Тетяна Боднар.
“Насправді більшість Українців закордоном доволі легко увійшли до загальної категорії “русскоїзичні”… А в цьому середовищі більшість є пасивною агентурою рф. З іншого боку українці закордоном цілком поглинуті антиукраїнською пропагандою: капітулянтством, ненавистю до тецекашників тощо”, – зазначив Ілля Камишанський.
Читайте також: Удар по “Охматдиту”: перед яким вибором путін поставив Україну
Джерело: Святослав Паламар
Публікації в рубриці “Блоги” відображують виняткоо точку зору автора