Поліна Ільїних, українська журналістка, переїхавши до Канади, не очікувала такої близької зустрічі з дикою природою. Прогулянка лісом обернулася незабутньою пригодою, коли на її шляху зустрівся ведмідь. Ця історія є яскравим прикладом того, як канадці навчаються жити в гармонії з природою, поважаючи її мешканців. Як їм це вдається? Давайте розберемося.
Далі розповідь українки.
«Я зупинилася. Ведмідь йшов прямо до мене» ‒ Поліна
Моє перше знайомство з дикою природою Канади сталося влітку 2022 року. Друзів серед місцевих у мене тоді не було, то ж я попросила хостів, які прийняли мене в Канаді, відвезти мене на хайкінг в ліс, поряд з містечком Squamish. Перше, що впадати в око, коли я опинилася на природі ‒ групи місцевих відпочивальників: вони поводилися галасливо та безкультурно, голосно розмовляли, сміялися, слухали гучно музику через колонки та кричали. Як так можна, думала я, адже природу та її жителів потрібно поважати!
Отже, я обрала собі стежку і вирушила дихати свіжим повітрям та насолоджуватися красою природи довкола мене. Через тридцять хвилин медитативної прогулянки я побачила на дорозі ведмедя. Дякувати Богу, то був не грізлі, а чорний ведмідь барибал. Я зупинилася, а він продовжував йти стежкою прямо на мене. Десь за хвилину він теж мене помітив і зупинився. Відстань між нами складала приблизно 50 метрів. Я вирішила не тікати, а показати цьому ведмедю, що я його не боюся (українська душа!), але й не хочу біди. Я ступила крок йому назустріч та один праворуч. І за секунду ведмідь зробив те саме! Так ми й пройшли повз одне одного по тій стежині!
З тремтячими колінами, я зупинилася, серце вискакувало з грудей. Вирішила відкрити карту-маршрут на телефоні, аби повернутися до галасливих компаній новою стежкою, а не йти слідом за ведмедем, з яким я щойно розминулася. Локальна програма з маршрутами писала червоним по білому, великими буквами: «Будь ласка, постійно здіймайте гучний шум, аби дика природа вас оминала». Еге, от мені й «безкультурні канадці».
Зараз я живу в Оттаві. Тут ведмеді водяться далеко та не в такій кількості, що у Ванкувері, однак є одне «але»: тут місцеві жителі сусідують з койотами, білками, бурундуками, єнотами та лосями. Прямо у подвір’ях людей. Це не перераховуючи птахів, що будують гнізда у будинках.
В стіні будинку оселилась білка з малюками
Жанетт Ришард живе в приватному будинку району Глостер, Оттава. Вона поділилася власною історією співіснування з дикою природою.
Одного разу, в кутку кімнати доньки Жанетт ‒ Софії ‒ почала з’являтися велика жовта пляма. Вікна будинку, в якому проживає родина, виступають трохи вперед, а не знаходяться на рівні стіни. Зовні вони виглядають як будка собаки з маленьким трикутним дахом. Цей трикутний дах всередині пустий. В одному з прилеглих до вікна кутів і почала з’являтися пляма.
Стіни їхнього будинку всередині заповнені гіпсокартоном, і от, щось почало той гіпсокартон роз’їдати. Після ретельної інспекції, чоловіку Жанетт стало зрозуміло, що у віконному даху з’явилося гніздо. Але не пташки, а білки (так, білки теж роблять гнізда, хто б міг подумати)! І господарі будинку були б навіть не проти такого тісного сусідства з білками, якби не їхня сеча та фекалії, що потрапляли в стіни та роз’їдали їх. Для господарів будинку це великі майнові збитки. «Мало того, там у кімнаті спить дитина. А що як та білка має якусь хворобу?» ‒ сказала Жанетт.
У такій ситуації найкраще було би викликати реабілітолога дикої природи, аби той переніс білок у безпечне місце й одночасно приніс людям спокій. Проте сім’я вирішила не звертатися до реабілітолога чи служб порятунку, адже в Канаді ціни на їхні послуги достатньо високі, й не кожен собі може дозволити звернутися до професіоналів. Тому родина вирішила звернутися за допомогою до товариша Гугла.
Перед родиною Жаннет стояло подвійне завдання: виселити неохайних сусідів з власного будинку та при цьому не заподіяти їм шкоду.
За порадою пошуковика дуже скоро господарі будинку дістали з гаража відро, куди сім’я зібрала… свою сечу та додала до неї каєнський перець. Далі чоловік Жаннет промокнув старе ганчір’я у сечовому отворі та поклав його прямо в дірку з гніздом білки. За наступні 24 години білка звільнила вікно. Жанетт розповіла, що сім’я бачила, як білка діставала дитинчат з гнізда та один за іншим переносила їх на дерево біля будинку. Жодна білка не постраждала.
Запах людської сечі дуже різкий та специфічний навіть для людей. Для білок він означає ще більше ‒ запах хижака. Так білка розуміє, що це місце більше не є безпечним для неї та її сім’ї, та рушає на пошуки нового.
Після цієї процедури чоловік Жанетт вставив у дірку, в якій білка облаштувала гніздо, згорнуту газету. За ще 24 години, газета все ще була на місці. Це дало сім’ї зрозуміти, що жодне білченя не залишилося у гнізді (мама білка б прогризла газету в пошуках її дитинчат). Тоді родина залатала дірку та оновила облицювання всіх вікон у будинку, а також відремонтувала стіну в кімнаті Софії.
Ведмедя застрелили, на койотів вплинути не можуть
У 2023 році на подвір’я жительки Канати, що в Оттаві, зайшов ведмідь. Жінка пізніше розповіла, що ведмідь поводився приязно та грайливо. Проте вона все ж викликала поліцію. Правоохоронці на жаль, застрелили тварину. Пізніше, громаді вони пояснять, що випробували усі методи безпечно забрати ведмедя з місцевості, але вони всі провалилися, тож ведмедя вирішили застрелити, оскільки він «представляв значний ризик для громадськості».
У 2020 койоти атакували як мінімум трьох людей приблизно в один і той самий час у місцевості Південний Ріверсайд. Тварини поводилися дуже агресивно, переслідували автівки з людьми, яких вони покусали. Після пережитого стресу постраждалі звернулися до керівних органів Оттави, натомість ті заявили, що не несуть відповідальності за регуляцію койотів.
Шкідливих єнотів теж потрібно захищати
Навіть койотів, які ганяються за автівками, назвати найбридливішими сусідами канадців все ж важко, оскільки ще є єноти! Милі, смішні й такі шкідливі!
Наша нова знайома Жаннет розповідає, як десять років тому стала випадковим свідком того, як єноти трощили контейнери зі сміттям.
«Один із них заліз на контейнер, тримаючи край кришки лапами, а інший єнот тягнув його за хвіст. Тоді кришка злітала, контейнер падав, і сміття розпадалося підлогою» ‒ розповіла Жанетт.
Тепер мешканці Оттави використовують контейнери зі спеціальним пластиковим засувом, який відкрити може лише людина. Таким чином місцеві жителі піклуються не лише про чистоту біля власних будинків, а й про самих єнотів, якими б неохайними шкідниками вони не були. Адже вони можуть вживати пластик та гинути від нього.
Порятупок білченя
17 травня цього року я стала частиною імпровізованої групи з порятунку білченяти. Увечері, на сходах будинку в центрі Оттави я помітила мале білченя. Я його покликала, воно підповзло на мій голос. Було видно, що малюк дуже слабкий. Йому було складно пересуватися та тримати голову.
Згодом навколо нас із білченям зібралося вже четверо небайдужих сусідів будинку. Вони знайшли драбину та вирішили пошукати білчине дупло на найближчих деревах, проте дупла не виявилось ніде. Один із сусідів приніс для білченяти гранолу та сухе молоко, проте маля було надто слабким аби їсти. Мені вдалося напоїти його кількома краплями води.
Увесь цей час ми з сусідами намагалися додзвонитися до різних ветеринарних клінік та реабілітаційних центрів для дикої природи, але ніхто або не брав слухавку, схоже робочий день у них вже було закінчено. Через годину нам відповіла місцева служба й повідомила, що невдовзі приїде за малюком. Тож сусіди знайшли білченяті коробку, ми проробили в ній дірки, замотали білченя в багаторазову сумку для продуктів, пришпандьорили до дерева нотатку: «НЕ ЧІПАЙТЕ! Поранена тварина. Служба міста Оттави в дорозі» та розійшлися по своїх справах.Процес
Уже за 40 хвилин один із членів нашої групи отримав дзвінок від служби міста, що білченя забрали. Сказали, що про нього подбають, а коли воно буде здорове, випустять там, де його знайшли.
Замість висновків, хочеться сказати, що загалом уряд провінції Онтаріо не забороняє налякати, зловити, перевезти або навіть вбити більшість диких тварин, якщо вони завдають або от-от завдадуть майнової шкоди людям. Виняток становлять види, що знаходяться під загрозою зникнення, лосі, білохвості олені, американські лосі, чорні ведмеді, вовки та койоти.
Проте рятувати та ставитися з повагою до диких тварин, що проживають поряд ‒ це вибір, який канадці роблять самостійно та усвідомлено.
Джерело: URSA.MEDIA.
Читайте також, Канада: реальність проти міфів.