У 33 роки політологиня з України Анна Лачихіна потрапила на стажування в парламенті Канади на кілька тижнів, але врешті залишилася на два роки на посаді радниці голови комітету міжнародної торгівлі.
Якою була робота на канадський уряд, знайомство з прем’єром Джастіном Трюдо, й чому Україні не завжди варто вчитися в Канади, вона розповіла в інтерв’ю The Village.
«Побачити, як працює демократична система в Канаді, щоби повернутися й допомогти будувати Україну»
Анна родом із Сімферополя, вчилася там в єдиній тоді українській гімназії. Коли в 16 років вона потрапила за програмою Flex у США, це був переломний момент: Анна побачила, як живе розвинуте демократичне суспільство. і відтоді захотіла пов’язати своє життя з міжнародною політикою.
«На випускному директорка нам сказала: «Якщо можете зробити щось гарне на відстані витягнутої руки, зробіть це». Цей принцип лишився зі мною. Якщо хочеш, щоби щось класно працювало, спробуй почати із себе», – каже героїня.
«Про канадсько-українську парламентську програму (CUPP) я дізналася, ще коли була студенткою. Мій чоловік і бізнес-партнер, Макс Джигун, був її учасником у 2019 році, якраз перед пандемією. Також її випускниками були, зокрема, нинішній міністр оборони Рустем Умєров, колишні міністри Ганна Новосад і Володимир Омелян.
Програму заснував у 1991 році канадський юрист українського походження Ігор Бардин, який виїхав з Польщі до Канади у віці трьох років. Це програма, яка дає новому поколінню українців змогу побачити, як працює демократична система в Канаді, щоби потім повернутися в Україну й допомоги будувати цю державу.
Набір відкривається щороку: треба писати мотиваційні листи, проходити співбесіду з керівниками програми, протягом пів року виконувати певні завдання. Наприклад, самостійно домовитися про інтерв’ю з відомою у світі особистістю (лідер думок, урядовець, письменник), читати статті в їхньому внутрішньому журналі й рефлексувати на історії учасників. Це готує тебе до того, що ти приїжджаєш в іншу політичну систему, країну G7. Бо, крім того, що треба подолати мовний бар’єр, потрібно також налагодити контакт із незнайомими людьми, у яких часто інший світогляд. І тобі треба вільно почувати себе в спілкуванні з різними людьми», – ділиться Анна.
За словами жінки, за час пандемії зібралося три групи українців по 10–15 людей, які мали їхати в Канаду за програмою. Коли в Україні почалася війна, Канада почала поступово виходити з пандемії, люди поверталися на робочі місця. Це був ідеальний момент, щоб спробувати щось робити і стати амбасадорами України.
«Вийшло так, що в мене була віза на той момент, яку я робила для свого бізнесу: ми з чоловіком робили бізнес-тури до Канади, намагалися налагодити звʼязок для потенційних проєктів. На прохання засновника програми я приїхала в Канаду на місяць раніше, ніж інші, у квітні 2022 року, щоби допомогти організувати цю групу. Я самостійно купувала квитки на 40 людей, із пересадками. Не всі на той момент перебували в Україні, це був великий логістичний шматок роботи.
Ми також шукали депутатів: не всі були відкриті, щоби прийняти до себе людину, яка буде стажуватися, бо це додатковий бюджет і завдання. З іншого боку, CUAET давав дозвіл на роботу, можна було не лише працювати на волонтерських засадах, а й працевлаштуватися», – розповідає Анна.
Вона додаає, що тоді вони жили в орендованому готелі, їм також забезпечили страхування, але ніхто не міг порадити, з чого почати й куди йти за певними документами.
«Державні сервіси лише почали відкриватися після пандемії. Тому я фактично шукала все самостійно й телефонувала різним людям, щоб отримати потрібні документи поза чергою, бо в нас був обмежений час перебування, – каже жінка. – Я не думала, що стану допомагати з організацію програми, а потім ще й мені запропонують працевлаштування. У моєї шефині якраз ішла людина, яка працює з нею на федеральному рівні, парламентському схилі (у кожного депутата основний офіс на окрузі). Тому, коли я прийшла на стажування, шефиня дала мені зрозуміти, що за ці шість тижнів я маю максимально навчитися, щоби потенційно залишитися.
Стажування для мене стало перехідним етапом, щоби взяти максимум із контактів і знань, як працює демократія, які пріоритетні політики. Мені пощастило працювати в офісі депутатки, яка стала другою в історії жінкою, котра найдовше служить у канадському парламенті (її обирають понад 30 років). Починала свою кар’єру з муніципалітету – міської ради Торонто. Вона колишня міністерка міграції, була головою безлічі комітетів, працює з правами людини, зокрема в Тайвані й Ірані. Умовно, це канадська Ненсі Пелосі – безстрашна, і її слова важать», – ділиться героїня.
Анна додає, що щиро вірила, що війна закінчиться до осені 2022 року й можна буде повертатися додому, тому не одразу погоджувалася на працевлаштування. Але потім зрозуміла, що до завершення ще далеко й прийняла цю пропозицію.
Про канадців та атмосферу в канадському парламенті
«Канадці доброзичливі й легкі в спілкуванні. Ти почуваєшся як удома, бо це твої люди. Канадці не байдужі, вони хочуть робити щось класне й залишати слід в історії країни, незважаючи на партію, до якої належать.
Депутати в канадському парламенті можуть їсти в McDonald’s, ходити на засідання в кросівках і просто мати в шафі костюм, щоби зайти в зал під час дебатів. Загалом діє жорсткий дрескод, причому часто говорять про те, що потрібно це змінювати, бо історично він прописаний лише для чоловіків. Вони всі як під один: у темних костюмах, краватках – а жінки – у класних різнокольорових піджаках.
Також депутати – це люди з абсолютно різними бекграундами. Депутатка, з якою я працюю, прийшла з місцевого самоврядування. Є люди, які приходять із юриспруденції, малого бізнесу, вчителювання. Тобто це просто люди, які були активістами на своєму рівні, мали впізнаваність у своєму окрузі. У якийсь момент вони вирішують, що хочуть більше працювати у своєму напрямі, змінювати його на рівні держави, вони починають переобиратися, очолювати різні комітети.
Дуже цінують і заохочують представлення корінних народів. Часто такі народи проживають у своїх поселеннях на більш північних територіях. І мають свої проблеми: ще донедавна не було доступу до чистої питної води, але минулого року ухвалили рішення, щоби вирішити цю проблему», – розповіла Анна.
Знайомство з прем’єр-міністром Джастіном Трюдо
Із прем’єр-міністром українка познайомилася на День вишиванки у 2022 році, одразу на початку її програми.
«Ми всі були у вишиванках, а також замовили їх для деяких депутатів, щоби вони їх одягнули чи просто залишити як сувенір. Джастіна Трюдо ми зустріли в основному холі, він теж був у вишиванці, тиснув руку, запитував, як справи. Він був дуже відкритий і простий, міг пожартувати. Було відчуття, що людина дуже кайфує від своєї роботи. Думаю, це добре відображає канадську політичну систему – відкриту, готову тебе прийняти», – ділиться враженнями вона.
«У грудні 2022 року ми з моїм чоловіком Максом подарували Джастіну Трюдо браслет із металу «Азовсталі», з останньої партії. Трюдо нам сказав, що знає про героїв на «Азовсталі» й одягне цей браслет на перемогу. Це був дуже приємний, теплий й особистий момент. І мені здається, це частина культурної дипломатії на персональному рівні: мати доступ до цієї людини, коротко розповісти свою історію, нагадати, на що зараз важливо звернути увагу лідерові країни, і залишити якесь фізичне нагадування про розмову. Мені здається, це безцінно», – каже українка.
Не лише Україна може переймати досвід у Канади, а й навпаки
«Я спілкуюся з діаспорою в Канаді, усі люди прекрасні, щирі, готові допомогти, але багато хто з них уже давно не був в Україні. Вони пам’ятають Україну ще пострадянського часу як авторитарне суспільство з комуністичними настроями, де все було зашорене й сповільнене. Вони вже давно не були тут, не бачили, який прогрес зробила Україна», – продовжує Анна.
За її словами, найкраще в Канаді – це дух співпраці: у нас немає такої культури дебатів і діалогу, більше конкуренції, поверховості або агресії.
«Також у Канаді працюють інститути, незважаючи на те, що там є справді харизматичні лідери. Не може бути такого, що людина приходить і їй треба повністю перебудувати всю систему під себе: є певна тяглість, під яку ти адаптуєшся. Так, ти можеш щось змінювати, вдосконалювати, але для сильної роботи держави все не має триматися на одноосібних рішеннях і харизмі однієї людини.
А в нас, на жаль, немає розуміння, у якому напрямі рухається країна. Якщо його немає в суспільстві, то не буде й у різних політичних формуваннях, які завжди відображають бажання й потреби виборців. Тому в Україні хотілося б мати більш глибокі речі, на основі яких ти розумієш, у який бік буде формуватися політика. Поки що ми не до кінця розуміємо, чого хочемо», – ділиться спостереженнями жінка.
Анна зауважує, що Канада точно має повчитися наших цифрових підходів до співпраці між державою й бізнесами.
«Для нас відкрити картку в банку чи отримати довідку – це два кліки. У Канаді треба фізично йти в банк і ще п’ять днів чекати, щоби картка прийшла поштою. Так, багато людей таким способом отримує роботу, бо хтось має запакувати цю карту в конверт. Але так втрачається час, а у швидкому світі хочеться, щоби такі речі не заважали основним обов’язкам і пріоритетам у щоденному житті», – додає.
Про повернення в Україну
Анна розповіла, що під час роботи в Канаді двічі їздила в Україну. Вперше приїхала на тиждень в березні 2023 року, щоби одружитися: «у Канаді з мене сміялися, казали, що я перша людина, яка поїхала на свій honey moon у warzone». Вдруге – в Буковель під час парламентських канікул.
«Перед тим, як приїхати в Україну вперше, рівно за рік після від’їзду, я думала, що тут якийсь жах й апокаліпсис. Але відкривають нові заклади, люди ходять у театр, незважаючи на сирени й вибухи. Я тоді плакала, думала: тут так вирує життя, що я роблю в Канаді? Але моя персональна місія того вартувала», – каже вона.
«Я ніколи не хотіла бути голосом з-за кордону, який розказує, як там усе класно працює і як мало б працювати вдома. Я просто хочу привносити свій досвід і залишатися вірною своїй країні. Хочу бути частиною змін у своїй щоденній роботі, у спілкуванні з людьми, вихованні майбутніх дітей.
Щоразу, як я поверталася з-за кордону, хотіла бути корисною тут. Круто, що світ такий відкритий, можна подорожувати, але в мене ніколи не було бажання емігрувати, просто хотілося взяти найкраще й повернутися в місце, де я завжди хотіла жити», – підсумувала розмову Анна.
Читайте також: “З українським доходом тут дорого”: історія українки в Канаді
Джерело: the Village