Уявіть собі мальовничі Карпати, де струмкові річки прорізають зелені схили, а на вершинах гір панує велична тиша. Саме тут, у серці цієї дивовижної природи, розгортається історія Діани, яка купила стару гуцульську хату.
Все більше молодих людей в Україні обирають замість галасливого міського життя спокій сільської місцевості. Цей тренд, який має назву дауншифтинг, розпочався ще у 2008 році, та останніми роками набирає обертів, особливо після початку повномасштабної війни.
Яким же буде майбутнє цього тренду? Важко сказати напевно.
Ми поспілкувалися з Діаною, яка час від часу змінює гамір міста на розмірене сільське життя, про її клопоти та радощі біля старої гірської хати, скільки вартують такі хати на Гуцульщині та чим можна зайнятися молоді в селі.
«Ділю час між містом і селом»
Діана нещодавно придбала стару гуцульську хату в мальовничому карпатському селі. Тут вона знаходить натхнення в природі та відчуває зв’язок з історією та культурою Гуцульщини. Сама Діана проживає в Чернівцях, а на вихідні їде до своєї хатинки.
«Знаєте, насправді я не планувала повного переїзду. Це радше втеча від міської метушні, можливість знайти натхнення в природі та спокої. Я не живу тут на постійній основі, а ділю час між містом і селом. Це дає мені можливість поєднувати найкраще з двох світів. Тут, у селі, я можу знайти спокій, натхнення, красу природи, відволіктися від проблем війни, що вирує в Україні. А в місті я маю доступ до соціального життя, спілкування з друзями та роботу».
«Ідея виникла після повномаштабного вторгнення, – зізнається Діана. – Я шукала місце, де можна було б знайти спокій, відпочити від тривожних новин, відчути єднання з природою. І під час подорожі до Верховини я закохалася в цю місцевість. Мені захотілося мати тут свій куточок,де я могла б насолоджуватися природою, горами, надихатися ними».
Спочатку Діана не планувала купувати хату. Все вирішилося спонтанно.
«Від ідеї «хочу хату» до «маю хату» я дійшла за два тижні, – ділиться вона. – Це не було плановано».
Деякі знайомі відговорювали Діану від цієї покупки, радили їй побудувати нову хату за власним проєктом.
«Мені подобаються сучасні котеджі, модульні будинки, будинки а-frame, – говорить Діана. –Але я не відчувала, що це моє. Карпати для мене – це не лише про будівлі, це про історію, про людей, про дух Гуцульщини. Я хотіла, щоб моя хата мала цю історію».
«Коли ти купуєш стару гуцульську хату, це не просто хата, – пояснює вона. – Це шматок історії,який ти тримаєш у своїх руках. Ти знаєш, що тут колись було життя, і ти можеш його продовжити. Це дуже круто, і мене це надихає».
Діана щаслива, що її хата – це частина історії та що вона її продовжує.
Гуцульська хата: рік оновлення
З моменту покупки минуло більше року. За цей час Діані вдалося багато чого зробити, перетворивши її на затишний, подекуди навіть сучасний будинок.
«Я придбала хату в лютому 2023 року, – згадує Діана. – А вже в травні розпочала активні ремонтні роботи».
Одним з найважливіших завдань було підведення води до хати.
«Раніше вода була лише в колодязі на подвір’ї, – пояснює вона. – Тому довелося провести воду в хату, побудувати ванну кімнату, зробити розводку, переробити пічку та підключити пральну машину».
Це був нелегкий процес, адже всі матеріали доводилося перевозити з Чернівців у гори.Спочатку вантажівкою, а вже потім, де починалася погана дорога, – підводою, щоб доставити до хати.
«Доїзд у мене доволі складний, – зізнається Діана. – До того ж, з місцевих чоловіків не багато хто хоче їздити між селами, адже зараз жорстка мобілізація».
Ще одним масштабним проєктом стало утеплення будинку. Спочатку це був просто зруб, без жодного утеплення. Крім того, Діана повністю замінила проводку в хаті, адже стара була небезпечною.Також провела світло на другий поверх та облаштувала зовнішнє освітлення.
За рік роботи стара хата стала справжнім затишним куточком, де дівчина може відпочити та надихнутися.
Гуцульська хата: плани на майбутнє
Цього року хаті Діани виповнилося 60 років. Крім самої хати, там є декілька господарських будівель та два гектари землі. Територія потребує постійного догляду.
«Сусід на моїй землі косить траву. Мені зручно, бо мені не доводиться косити це самій чи шукати когось на цю роботу. І йому зручно, тому що він має траву для своєї худоби на зиму і зберігає її у мене».
Діана мріє про те, що після закінчення війни вона зможе частіше приймати друзів у своїй хаті: «Ми будемо збиратися великими компаніями, як це було раніше».
У планах Діани – переобладнати старий господарський будинок на літній будиночок.
«Там можна буде комфортно ночувати влітку, – ділиться вона. – Я також хочу облаштувати кінозал з проєктором та зоною з пуфами».
«Місцеві майстри підказали, що чудовий варіант – зробити баню з колишньої стайні. Каркас вже є, його потрібно лише очистити, провести комунікації і можна буде облаштувати баню.Однак не впевнена, чи хочу баню. Поки що я не маю часу на це, – зізнається вона. – Спочатку я хочу завершити ремонтні роботи в основному будинку».
Придбана хата: чи виправдані витрати?
Ремонт старої гуцульської хати – це недешеве задоволення.
«Довезення будівельних матеріалів з Чернівців до села – це значна частина витрат», – зізнається Діана.
Чи варте воно того? Діана каже, що відповідь на це питання залежить від ваших цілей.
«Якщо ви хочете купити будинок для здачі в оренду на Airbnb, то краще вибрати модульний будинок. Це буде дешевше, простіше і потребуватиме менше ресурсів».
Для Діани ж хата – це не просто інвестиція. Хоча спочатку вона думала, що теж буде здавати її іноді туристам.
«Я вклала в неї стільки праці та емоцій, що не можу уявити там чужих людей, – каже вона. – Це місце для мене, моїх близьких друзів та сім’ї. І заради цього воно вартує. Заради тих емоцій, спокою, щастя, радості і натхнення».
Звичайно, ремонт потребує значних фінансових вкладень. Про кошти, які вкладені у її хатинку дівчина каже: «Я маю можливість ними розпоряджатися. До того ж, я завжди можу продати частину землі або навіть весь проєкт з будинком. І я точно продам дорожче, ніж купила, бо там вже багато роботи зроблено. Плюс, ростуть ціни на нерухомість в Карпатах. Так, у порівнянні з минулим роком, коли я купляла, ціни зросли на півтора-три-два рази. Тому в будь-якому випадку це вкладення. Але поки що для мене це дорого, це важко, але мені дуже подобається, мене це наповнює».
Найголовніше для Діани – це те, що хата дає їй відчуття спокою та натхнення.
«В часи, коли навколо нас стільки невизначеності, коли триває війна і ми не знаємо, чи буде завтра, яким воно буде, цей проєкт рятує мене, – каже вона. – Мені хочеться вірити в краще майбутнє і у мене є заняття, яке мене тримає «на плаву», заряджає енергією і вірою».
Скільки ж коштувала Діані її гуцульська хата?
«Я знала, що це буде дорого, – зізнається вона. – По-перше,земля в Карпатах – це завжди дорого. Це один з найкрасивіших регіонів України, тому ціни на землю тут високі».
Ціна також залежить від розташування: чим ближче до гір,тим дорожче, пояснює Діана.
«Моя хата знаходиться в Косівсько-Верховинському краї, який є частиною національного парку Гуцульщина.Тут ціни набагато вищі, ніж в інших районах».
Найдешевші хати за межами національного парку можна знайти й за 5 тисяч доларів. Але це зазвичай невеликі хати з маленькими ділянками землі. У цій зоні, де я проживаю (національний парк Гуцульщина, – ред.) – від 15 тисяч доларів.
«Якщо врахувати вартість землі, то ціна хати виходить не такою вже й страшною. Таку ж хату, як моя, з такою ж ділянкою землі, зараз неможливо знайти дешевше, ніж за 30 000 тисяч доларів. А деякі продавці просять за такі хати й 45 000-80 000 тисяч доларів», – говорить Діана.
Що ж було головним при виборі?
Діана знала, що хоче щось ближче до гір: «тому що, якщо платити такі великі гроші за хату, то мені хочеться, щоб це був не вигляд на дорогу, або на сусідську хату. Щоб це був красивий вид на гори».
В горах часто бувають проблеми з водою, тому для дівчини було важливо, щоб вона була удворі.
«У моїх друзів, які купували хату в горах, влітку досі зникає вода, і вони декілька разів бурили скважі. І в них досі є проблема з водою. Тобто, цей фактор для мене був супер важливий».
Також це електрика, щоб було мінімальне освітлення необхідне для початку роботи.
«Газу в горах немає, це для мене було здивуванням.Я чомусь не задумувалась над тим, що його просто немає. Тому там люди користуються електрикою, дровами або купують газові балони».
І, останнє, на що Діана не звертала спочатку увагу, – хто жив у хаті.
« В тій хаті вчинив самогубство чоловік. І це та річ, про яку я ніколи не задумувалася, а що було в цій хаті до цього. Коли я свою хату знайшла, я дізналася про сім’ю, яка там жила. І мені було важливо знати, що там жили класні люди. І дійсно, ця хата побудована в любові, в якій жили люди, в мирі, і не було там пияцтва, якогось насилля».
Діана поспілкувалася з Василинкою, господинею, яка там раніше жила. Діда Василя, її чоловіка, вже давно не стало, він помер більше 10 років тому.
«Василині вже 85 років, і їй стає важко жити самостійно в горах. До магазину йти хвилин 20, а для бабусі це вже значна відстань. Два роки вона жила з донькою, і стало зрозуміло, що ніхто з її дітей та онуків, моїх однолітків, не хоче переїжджати в село. Тому було вирішено продати хату, адже вона пустуватиме, руйнуватися. Ось так вона і дісталася мені».
Діана каже, що й зараз її сусіди гарно відгукуються про попередніх власників. Багато чого дід Василь робив сам своїми руками. Деякі речі Діана намагається зберегти, наприклад, різьблених голубків на дерев’яних віконних рамах.
Гуцульська хата: дорога до неї
Діана долає непростий шлях, щоб дістатися до своєї гуцульської хати. Це складна дорога, особливо в дощову погоду, коли глинисті ґрунти розмокають. Дівчина каже, вже звикла до цієї дороги:
«З часом я навчилася краще їздити по ній. Моя машина витривала, і я вже перевезла нею багато будівельних матеріалів, меблів та інших речей. Я перевозила туди холодильник, пральну машину, душову кабінку, туалет, 600 кг плитки. Одним словом, дуже-дуже-дуже багато всього».
Одного разу Діані довелося перевозити 16 віконних рам. Це була одна із недавніх покупок – поміняла всі вікна в хаті.
«Мені місцевий майстер зробив рами. І я з тими рамами їхала в Косів, у райцентр, до скляра, який мені вставив скло в ті рами. І потім я поверталася до себе в село цією поганою дорогою, з цими рамами і зі склом. Я їхала і молилася, щоб вони не побилися. Мої навички водіння прокачалися конкретно».
Гуцульська хата: місцеві та їхні особливості
Діана розповіла і про те, як її сприйняли місцеві жителі та про особливості гуцульського говору.Дівчина каже, місцеві – це закрита спільнота.
«Ми думаємо, взагалі, чому гуцули так далеко живуть, в горах? Вони тікали від панів від гноблення від гніту панського. І намагалися забратися вище, щоб вони в горах були самі собі ґазди, де вони знали один одного між собою. Будь-який чужак сприймався як потенційна загроза. Ну, очевидно, що ці часи вже давно минули, що світ вже безпечніший і кращий, але воно десь так залишилось просто на підсвідомому рівні. У будь-якому випадку, тебе спочатку будуть сприймати саме так, як чужака. За тобою будуть спостерігати, придивлятись до тебе».
Діані вдалося налагодити контакт з місцевими жителями. Дівчина їм відкривалася, розповідала про себе, пригощала: «з часом вони почали розуміти, що я не становлю для них загрози».
Діана зацікавилася гуцульською культурою і мовою: «Я багато розпитувала про слова, традиції та звичаї. Вони мені казали: «Та ми нічого такого не робимо, у нас немає традицій». Але насправді у них дуже багато традицій, просто вони не усвідомлюють, що решта так не робить,що це особливість їх регіону» .
Діана вже навчилася говорити деякими гуцульськими словами.
«Тобто, коли я проїжджаю Вижницю, в мене якісь перемикачі включаються. Вони дають тобі одразу слова: видій, се йо, чуріти, кутати. І вони (місцеві жителі) тішаться з того, що я стаю ще ближче до них, я стаю така, як вони».
Гуцульщина: молодь у селі
Чи багато молоді живе в селі, де знаходиться хата? Діана каже, що на жаль, ні.
«Молодь – це ж питання розширення. Переважно ті люди, з якими я спілкуюсь, 29-42 роки. І молодші всі, принаймні ті, кого знаю, зокрема, якщо говорити про внуків попередньої власниці, всі намагалися повиїжджати в місто. Бо в селі для молоді, без освіти і без хорошого доходу, там немає що робити. Або ти ходиш робочим «на деньки», це називається, коли ти приходиш, попиляєш дрова, косиш траву, грубо кажучи, різноробочі. А сьогодні різноробочому є робота, завтра немає, і ніякої стабільності».
Але є й позитивні моменти. Зараз у село приїжджає все більше людей, як Діана, які мають можливість фінансово підтримувати місцевих жителів. Це створює робочі місця.
«У мене є робота для хлопців. У хлопців є джерело заробітку. І мені класно, бо у мене є люди, які розуміють, як це зробити. І це класна синергія».
Гуцульська хата: тяга до природи
Діана розповідає про те, чому вона, будучи свідомою дорослою людиною, все одно тягнеться до села.
В дитинстві Діана часто їздила до бабусі в село на Тернопільщині. Її, як дитину, не цікавило ні городництво, ні село.
Але зараз, коли Діана живе в гуцульській хаті в Карпатах, вона з радістю доглядає за невеликим городом.
«Я не купляла хату, щоб садити там городи. Я купляла гуцульську у хату з видом на гори в Карпатах, і це була основна ціль. Це краєвид, місцевість, Карпати. Я не зобов’язана посадити 25 рядків картоплі, довжиною кілометр кожен. Я можу посадити три рядки салату, який мені приємно посадити і доглядати. Я можу посадити два рядки моркви, бо мені не треба годувати велику сім’ю. Це прикольний досвід, експеримент. Я можу посадити декілька яблунь, бо хочу робити сидр. Я хочу лохину посадити, бо я ніколи в житті не вирощувала».
Діана каже, якщо б її хата перейшла до неї у спадок і її змусили доглядати за нею, вона б її продала. Адже їй важливо,щоб все робилося щиро, з бажанням.
Гуцульська хата: життя на два світи
Як раніше казала Діана, вона не думає зараз про те, щоб повністю переїхати в село.
«Мені подобається, що у мене є два світи, – каже вона. – Чернівці – це не мегаполіс, але це все ж таки велике місто з безліччю можливостей і активним соціальним життям».
Діана цінує те, що може обирати, де їй жити в залежності від своїх потреб і бажань.
Наразі вона не бачить сенсу в тому, щоб переїжджати в село на постійно.
«Наступного тижня до мене приїде мама з Тернополя, і ми поїдемо в село на тиждень. Це буде чудово, щоб відпочити. Я вже й мамі кажу, що там на неї чекає робота і городик».
Діана рада, що тепер вона сама може організувати свій час у селі: «Не батьки мене запрягають до роботи, а я їх, – сміється вона. – Але я знаю, що не мушу сидіти там все літо. Можу в будь-який момент приїхати до Чернівців, щоб сходити на концерт з друзями або зробити щось інше».
Гуцульська хата: реакція батьків на покупку
Найбільше покупку не схвалював тато Діани, який сам народився в селі на Тернопільщині.
«Для нього зрозуміло було, чому я, маючи всі переваги життя в місті, хочу повернутися в село»,– говорить Діана.
Але з часом тато змінив свою думку. Коли батьки побачили, що це не типове село, не гектари городів, які потрібно доглядати, а місце для відпочинку душі і серця, вони це зрозуміли і прийняли.
За цей час тато Діани, який служить у ЗСУ, тричі приїжджав до неї в гості.
Гуцульська хата: нові друзі та нове життя
У Діани не було досвіду життя в горах до того, як вона купила хату. Друзів, які живуть також у селі, вона знайшла вже після покупки.
Виявилося, що в Косівському районі більшість насправді купують хати, щоб повністю переїхати жити у село.
«На мене в Інстаграмі підписалася пара, яка теж купила хату, і так ми познайомилися. Всі казали, що в селі бракує соціального життя для молодих людей. Інна та Ед, мої друзі, вирішили влаштувати вечірку з читанням поезії, де всі могли б одягнутися красиво. Люди з району, в яких теж шліфовка, грунтовка, вимальовування, буріння, поприїздили в сорочках та сукнях, на підборах, в горах, в селі. Деякі сусіди були в шоці».
«Тепер у мене є з ким порадитися, поспілкуватися, просто провести час.Ми ходимо разом в гори, на екскурсії, на полонину. Це дуже класно».
Зараз, коли хата вже обжита, Діана не так поспішає з ремонтом: «Я можу прогулятися, посидіти біля хати, полежати на траві, позасмагати, почитати книгу».
Досвід Діани – натхнення для інших
У своєму Instagram Діана ділиться деякими моментами з життя, наприклад, ремонтом чи роботою над проєктами. Адже працює дівчина у IT-cфері. І, на її приємне здивування, отримуєбагато позитивних реакцій.
«Спочатку я очікувала більше негативу, запитань звідки кошти. Але насправді я отримую багато схвальних коментарів, подяк і запитань. Люди пишуть, що я їх надихнула».
Після випуску інтерв’ю з Іванкою Дячук на YouTube дівчину найбільше вразила кількість жінок за 45 років, які цікавилися, як розпочати кар’єру в IT. Їх надихнула Діани історія, і вони хочуть спробувати щось нове в цьому віці.
«Це дуже мене тішить. Я завжди намагаюся відповісти на всі коментарі та допомогти, підказати. Чудово, що хтось розділяє мої цінності та прагне подібного розвитку».
Гірська хатинка: натхнення, єднання з природою
Наостанок Діана розповіла про те, що її надихає в горах.
«Безперечно, краса природи тут чарує в будь-яку пору року. Там безмежно класно влітку, коли вранці прокидаєшся і виходиш з чашкою кави на поріг, милуєшся, красою. Пташки співаютькрасиво, багатоголосно. Там природа так близько до тебе, зайці бігають, останнього разу я козулю бачила прямо біля свого двору.
Це прекрасно взимку, краса дивитись на засніжені гори. Осінню – це якийсь розмай барв. «Підпалений ліс»: червоне, жовте, оранжеве. Теж дуже красиво. Весною, коли тільки починає зеленіти, перший квіт. Ну, і цей спокій гір. До мене, коли друзі приїздять туди кажуть: «Боже, так тихо. Аж страшно говорити голосно, бо здається, що ти когось налякаєш, комусь заважаєш».А зараз це так цінно, насправді. Тому що ці постійні тривоги, шум негативних новин, це так цінно, що цього всього немає. Ти залишив телефон на підвіконні й пішов на вулицю. І ти чуєш спів птахів.
Я себе на думці ловлю , що я ні разу не брала туди колонку, щоб включити свою музику. У селі мені подобається чути просто ці звуки природи. Мені не хочеться колонки, мені не хочеться цього всього штучного. Хочеться бути там з природою і відчувати себе там частинкою природи.
Це те, що мене надихає і дарує справжнє щастя. І, звичайно ж, важлива історична цінність цієї хатинки. Це зразок того, як будували гуцули колись, і я відчуваю себе причетною до збереження цієї частинки історії. Кожна моя дія тут допомагає цій хатинці жити далі».