Щосуботи, з 13:00 до 15:30 біля історичної статуї Duke of Wellington в Единбурзі проходять мирні акції на підтримку України. Приходять туди українські та іноземні волонтери Ukrainian Victory Campaign. Вони об’єднані спільною метою — нагадувати та привертати увагу до подій в Україні, військовополонених та потреб нашої армії.
Локація — неподалік центрального вокзалу, де щодня проходить повз велика кількість місцевих та іноземних туристів. Напроти вулиця Princess Street, де курсує безліч автобусів, які зупиняються на світлофорі, тому пасажири мають можливість ознайомитись з меседжами акції:
“Ukraine is full of love, at the same time Ukraine is full of pain”,
“Weapons you store, can save lives in Ukraine today”,
“ruzzia is killing innocent civilians”,
“russia torture chamber for POWs”,
“russia is the executioner of civilians”,
“Hands off Ukraine”.
Ці проникливі гасла на плакатах змушують задуматись над жорстокістю та беззаконням, від якого українці потерпають щодня, та тим, якими насправді методами веде війну росія.
Українські прапори майорять від поривів вітру. Я підходжу до натовпу біля статуї Duke of Wellington, щоб ближче дізнатись про їхню мету, а також зануритись в особисті історії, що привели кожного з них сюди. Тому що кожен із волонтерів несе в собі частинку великої історії, вартої уваги.
Тут кожну суботу проводять мітинги учасники Ukrainian Victory Campaign, організатором якого є Мар’ян Похилий. Його діяльність розпочалась у вересні 2023 року. Саме робота з поширення інформації була і є недостатньою, особливо в контексті гібридної війни та протидії російській пропаганді. Так волонтери вирішили, що є нагальна потреба у платформі для поширення української точки зору.
На сьогодні було проведено 29 пікетів. Кожен пікет має конкретну тему, а перед собою вони ставлять щонайменше 4 мети, розповідає організатор.
“Перш за все, ми висловлюємо підтримку і солідарність військовим та їхнім сім’ям. Показуємо, що вони не забуті в усьому світі, і також не даємо забути про них.
По-друге, активна комунікація з іноземцями. Ми часто стикаємось з з тим, що у людей немає елементарного розуміння де знаходиться Україна, а війна, на їхню думку, розпочалась в 2022 році. Наше завдання — це не просто постояти з плакатом, а вести продуктивні діалоги з перехожими, допомагаючи їм глибше та по-новому зрозуміти ситуацію. Серед тем, які ми піднімали — драмтеатр в Маріуполі, Оленівка, найбільше говоримо про військових.
По-третє, ми хочемо, щоб більше людей у світі підтримувало українських військових. Підтримувати українську армію — це наш єдиний спосіб вижити.
По-четверте, збір коштів на ЗСУ. Від грудня ми продаємо тістечка, щоб підтримати такі збори, які стоять на місці. Останнього місяця ми перерахували 350 фунтів на допомогу, щоб закрити збір на прилад нічного бачення”, – розповів пан Мар’ян.
З допомогою пікетів активісти чинять активний опір носіям російської пропаганди.
“Ми стикаємось з ними та даємо гідну відповідь, — каже Мар’ян про пропагандистів і додає: — Їх мало, але вони дуже гучні. Приходили розказати нам про біолабораторії, бази НАТО, що Україна викрадає угорських дітей. Це абсурд і ми тут, аби протистояти цьому”.
Організатор закликає інших виходити на акції в усіх містах Британії та світу.
“Тут дуже багато людей і нікого не цікавить ваша думка, до того часу, поки ви не скажете про себе, поки не зробите “великий крик”. Якщо Британія побачить, що українці не зацікавлені в підтримці України, то вони перестануть допомагати. Важливо, щоб говорили всі”, — каже Мар’ян.
Серед всіх облич волонтерів мої очі вловлюють одне знайоме — Надії. Ми вперше зустрілися, коли разом плели маскувальні сітки для українських військових в організації “Edinburgh Spiders”.
Читайте також: Сітка за сіткою. У Шотландії плетуть маскувальні сітки для українських військових (фото)
Сьогодні Надія Гута тримає в руках плакат з емоційним гаслом “Ukraine is full of love, at the same time Ukraine is full of pain”, а на її плечах — український прапор.
“На акціях я відчуваю багато любові та тепла від перехожих, які нас підтримують — це неймовірно. Але разом з тим, всередині живе глибокий біль за те, що відбувається з українськими сім’ями, містами, людьми в полоні, з тими, хто на війні, і з тими, хто постраждав від війни”.
“Ці акції показують, що ми є, нам погано, нам болить, — розмірковує Надія, чому обрала саме мітинги, як один із способів допомоги: — Маріуполь, полонені, наші потреби в зброї, збори на дрони — ось чому я тут. І хоча деякі перехожі можуть не знати, як реагувати на наші акції, але я бачу відгуки: посмішки підтримки, жести солідарності, вигуки “Слава Україні!”. Це підтверджує, що наша боротьба за свободу не залишається непоміченою”.
Поруч з Надією стоїть чоловік у вишиванці, він із запалом включається до нашої бесіди, розмовляючи англійською. Здається, він розумів наш діалог українською, що викликало у мене питання “Як?”.
Роберт — секретар Ukrainian Victory Campaign, родом з Единбурга. Нині з великим захопленням вивчає українську, має кілька вишиванок, активно волонтерить не тільки в межах Шотландії, а й відвідує Україну. Зі мною ділиться своїми спогадами про подорож до України, пережиті повітряні тривоги та комендантську годину.
Його підтримка України розпочалась ще до повномасштабного вторгнення. Стурбований новинами та попередженнями США про вторгнення, він щодня після роботи приходив до Українського консульства, щоб запалити свічку на знак солідарності. Активна участь в демонстраціях розпочались після мітингу біля російського консульства.
“24 лютого біля російського консульства відбулася демонстрація. У мене була можливість виступити там та налагодити контакти з іншими волонтерами. Протягом наступних місяців я робив все можливе, щоб відвідувати якомога більше таких акцій”, — ділиться Роберт.
В ході розмови волонтер ділиться думками, що відкривають іншу перспективу розуміння іноземцями війни в Україні та підкреслюють важливість цих акцій за кордоном:
“Мені здається, що люди дійсно неправильно розуміють суть цієї війни і розуміння реальних масштабів України, — далі наводить приклад діалогу з життя: “— Тобі не було страшно, що росіяни знайдуть тебе? — Я їздив до Києва та Львова, а не Роботиного!”. Україна більша за Метрополію Франції; це найбільша цивілізована країна в Європі. Тут, у Шотландії, я відчуваю, що для багатьох людей, навіть якщо вони свідомо знають про важливість війни, це просто не є для них проблемою. Багато людей, які вийшли на протести у лютому та березні 2022 року, зараз не роблять нічого, хоча росія завдала стільки шкоди з того часу”.
Крім активної участі в пікетах, Роберт працює над організаційними питаннями Ukrainian Victory Campaign, плете камуфляжні сітки, твітить про Україну, 2 тижні готував їжу для військових та біженців у Львові, зараз продає футболки з патріотичними лозунгами, а зароблене донатить у фонд Сергія Притули.
Волонтер наголошує, що найкраще, що можуть зараз зробити іноземці — це купувати українські товари, вести бізнес в Україні та відвідувати Україну, адже “Українці горді, їм не потрібна благодійність, для них важлива економіка”. На його думку все це означає більше сплачених податків для придбання дронів, снарядів та оплати зарплат сміливих чоловіків та жінок.
Під подорожами до України волонтер вбачає дещо більше та глибше ніж звичайний туризм для підтримки економіки:
“Люди мають цю ідею, що існує чітка лінія в Європі, і що з одного боку цієї лінії Росія може робити жахливі речі, і це нормально, а з іншого боку ми в безпеці; один бік лінії для українського народу, який повинен терпіти все це, і інший бік лінії для всіх інших”.
Волонтер прагне зламати цю ідею, показати, що Україна не так вже й далеко та відокремлено від Європи. Поїздка в Україну — і головне, його розповіді про це на акціях — нагадують людям за кордоном про те, що війна триває.
Історія Роберта ще раз доводить, що цінна допомога та підтримка можуть розпочатись з одного мітингу, де ви проходили повз. Це вкотре підкреслює їхню важливість за кордоном як на інформаційному рівні, так і для залучення більше волонтерів.
Перехожі, що спочатку квапилися своїми справами, зупиняються, щоб висловити слова підтримки, деякі залишаються стояти з нами на знак солідарності, інші не втримуються від запитань, а є ті, хто купує кекси у однієї з волонтерок. Вона тримає два плакати, на одному з яких написано “Take and try Ukrainian cake”, а на другому — “Bake sale for leaflets, cakes, and drones”.
Киянка Юлія Стеценко, скарбнича в Ukrainian Victory Campaign, щоп’ятниці пече смаколики для bakesale. Розповідає, що спочатку це була звичайна затія з чаєм і смаколиками для волонтерів, а зараз внесок для підтримки військових
“Спочатку принесла тістечка для волонтерів, а потім у нас з Мар’яном Похилим виникла ідея продавати їх, щоб зібрати кошти на фарби, маркери, плакати. Поступово це переросло в більш актину випічку: там не 10 кексів, а більше і більше. Тепер також віддаємо кошти на дрони, техніку, одяг — все, що потрібно військовим на фронті”.
Юлія також стурбована тим, як мало говорять в іноземних ЗМІ про Україну та наслідками цього:
“Багато хто за кордоном помилково вважає, що Україна вже закінчила війну, адже про нас не говорять на радіо, по телебаченню, а в новинах дуже рідко. Тому ми маємо говорити про події в усіх містах та країнах, по всьому світу. Сьогодні ми тут, бо хочемо, щоб люди бачили, що Україна досі у війні, що наші військово- та цивільнополонені потребують допомоги, — каже вона.
На годиннику 15:30, акція наближається до завершення. Волонтери Ukrainian Victory Campaign збирають свої плакати, але їхні голоси й надалі лунають у думках тих, хто зупинився на діалог.
Важливо, щоб кожен з нас пам’ятав: попри відстань, попри мовні бар’єри, ми всі можемо зробити свій внесок у велику справу — підтримку України. Долучитись до Ukrainian Victory Campaign можна, заповнивши форму за посиланням.
Авторка: Валентина Бойчук