Единбурзькі павуки збираються сім разів на тиждень, щоб зробити видиме невидимим. Вони плетуть камуфляжні сітки з літа 2022 року і доводять, що допомагати можна, перебуваючи будь-де. Platform of Ukraine завітали на одну із п’яти локацій в серці Шотландії.
Волонтери плетуть сітки в Morningside United Church, розташованій на перехресті, де знаходяться ще дві церкви. Проте цю знайти легко — ви побачите український прапор як біля центрального входу, так і біля задніх дверей, де мене зустрічає пані Ганна та проводить всередину.
“Зараз ще тихо, нікого немає. Але сьогодні субота, тому люди зберуться пізніше, — каже вона, поки готує для всіх чай і згадує: — Ми прийшли, коли тут вже все було готово, адже моя донька Софія Теклюк самостійно організувала першу локацію та придумала назву “Единбурзькі павуки”.
З її розповідей стає відомо, що Софія поцікавилась у священика, чи є вільне приміщення, яке підійде для плетіння сіток. Церква погодилась допомогти.
“Донька поставила тут раму, але не знала, де взяти сітку, тому купила мотузки, з яких потім плели основу сітки. У куточку кімнати стояв лише маленький пакетик з тканиною, яку попросили в секонд-хенді. Одні жінки сказали: “Що це ви собі думаєте, у вас нічого немає, які сітки ви будете плести?!”, — згадує Ганна і продовжує: — Зараз є фабрика, яка продає тканину, а нам віддає рештки, коли попросимо”.
Ми проходимо з кухні на другий поверх. Там вже стоїть рама і недоплетена сітка. “Напевно не встигли закінчити минулого разу”, — подумала я.
Пані Ганна проводить екскурсію: “Це малювала полька, вона нам допомагає. А це висить різдвяний павук — українська традиційна прикраса. Вона вбирає в себе весь негатив. Цього павука зробила пані Мальвіна. Такі самі павуки робили на майстер-класі в нашій українській суботній школі св. Маргарити. Це з справжніх соломинок”, — зауважує вона.
Я не можу не підкреслити, що в кімнаті я звідусіль відчуваю українську культуру.
Школа, про яку згадала Ганна, має символічну назву — “Українська суботня школа св. Маргарити”. Маргарита — королева Шотландська, онука Ярослава Мудрого. Вона була милосердною і дуже доброю. Там діти вчать мову, народну майстерність, основи економіки і бізнес, математику. В початковій школі є всі предмети.
“Це для українських дітей, бо їм треба вчити українську мову”, — наголошує Ганна.
Поки ми розмовляємо, починають приходити й інші. “Ой, у нас щось мало цих стрічок, треба нарізати нові”, — чую я, і всі одразу беруться до роботи, часу ніхто не марнує.
Мені показують, якою має бути ширина стрічок. Кажуть скласти тканину вдвоє, зробити надріз і одразу нарвати дві стрічки. Так збережемо час. А потім на кожній стрічці робимо паралельні надрізи. “Тільки не ріжте занадто глибоко, бо стрічка може розриватись”, — зауважує Ганна.
В першу чергу потрібно правильно підібрати тканину і кольори. Беру до рук зелену тканину, хочу різати, але все не так легко. Вона виблискує на світлі і буде привертати увагу, тож мені дають іншу.
“Рви впевненіше, не бійся”, — радять мені.
“Не хочу зіпсувати вам тканину”, — відповідаю.
Так ми познайомились зі Златою, яка приїхала з Миколаївщини. Згадує, що дізналась про цю локацію, коли була на мітингу за звільнення військовополонених. Приходить сюди завжди з 15-ти річною донькою, каже, що графік плетіння цієї локації підходить їм найбільше: о 16.00 – 20.00, щоп’ятниці і щосуботи.
“Це в мене такий перший досвід плетіння. Я працювала соціальним працівником в сільській місцевості, у нас до сіток ніяк не доходило. А так збирали продуктові набори військовим. Це тепер думаю, що може ще до повномасштабного вторгнення була така потреба, але у нас ніхто не плів?”, — згадує Злата поки ми нариваємо тканину і продовжує з захопленням: — Якщо є кому плести і різати, то ми і за 4 години сітку сплітаємо. Бувають такі дні, що ми стоїмо біля сітки лікоть до ліктя щільненько тай плетемо, а пані Олена ще й вдома плете. Це вам точно з нею треба поговорити”.
Під час рвання тканини я відчуваю, як напруга розслабляється і емоції вивільняються. “Можемо відкрити Edinburgh Spiders Art Therapy”, — з жартом промовляє Ганна.
“Плетіння маскувальних сіток — це не тільки допомогу фронту, а й хороший старт для біженців, які щойно прибули сюди”, — каже Василь, поки робить надрізи на стрічках.
Він вважає, що цей процес має дуже хороший об’єднувальний принцип: це не лише медитативний процес та робота рук, але й засіб встановлення соціальних контактів, включення у спільну справу та відчуття причетності до стратегічного глобального плану.
Через 20 хвилин дно коробки зі стрічками стає невидимим. Поки ми занурені в процес нарізання тканини, інші одразу вплітають її в сітку. Кожен залучений в роботу: беруться за те, що більше до душі, або де не вистачає рук.
Пані Мальвіна починала плести ще вдома, в лютому. Згадує, що на Закарпатті волонтери плетуть з 2014 року: “З 2014 року плели сітки волонтери з “Рух підтримки Закарпатських військових”, а з перших днів повномасштабної війни вони допомогли налагодити плетіння сіток в Ужгородському університеті”.
Відповідно до її досвіду, кожна локація плете по-різному. Коли тільки починався весь цей процес, то кожен плів як вміє. А зараз орієнтуються на думки військових. “Раніше ми не використовували штучних ниток через вимогу, щоб сітка не була горюча, а на цій локації робимо, бо хочуть саме легку сітку”, — каже Мальвіна.
Плести також потрібно з розумом.
“Перекидаємо стрічку по діагоналі, зафіксовуючи за вузлик основи і протягуючи. Починай краще звідси, щоб не було ніяких пропусків. Ми маємо використати кожен вузлик так, щоб вийшов піксельний візерунок. І не забувай змішувати кольори”, — вчить мене Мальвіна.
На кожен сезон волонтери плетуть сітки іншим кольором. На зиму в них були білі, а зараз роблять коричневі, бо ще немає багато трави. Буває їм приносять білу тканину, і коли не вистачає матеріалів, вони фарбують її. А коли закінчуються гроші, то організовують “Bakesale”. Дівчата та хлопці печуть тістечка та різні смаколики, а потім продають біля входу до церкви.
Ми закінчуємо плести першу сітку. Її знімають з основи та скручують в рулон. Сітка готова до відправлення в гарячі точки фронту. Засновниця каже, що проблем з відправленням в Україну з Шотландії немає. Є два перевізники, які завжди готові взяти їхню посилку, а ще є люди, які везуть гуманітарну допомогу.
Волонтери відправляють сітки кожного тижня, буває що на 4 різні адреси, але ніколи не знають точно куди саме поїде, мають лише адресу Нової пошти. Недавно закінчили велике замовлення на 30 маскувальних сіток, а зараз плетуть ще 13, кожна розміром 5 на 5 метрів.
Единбурзькі павуки все частіше отримують великі замовлення, тож мають потребу в тканині — просять приносити котоновий матеріал коричневих, зелених, бежевих та сірих кольорів. Крім цього волонтери будуть надзвичайно вдячні за будь-яку фінансову допомогу. Та найбільшою цінністю є руки, щоб робота тривала й далі. Тож запрошують всіх бажаючих приєднатися:
- Локація 1: Unit 2, The Clocktower, Flassches yard, South Gyle Crescent, EH12 9LB.
Плетуть щовівторка о 17.30-20.30 та щонеділі о 16.00-20.00;
- Локація 2: 4-6 Main Street, Newhaven, Edinburgh, EH6 4HY.
Плетуть щосуботи о 10.00-14.00;
- Локація 3: Morningside United Church, 15 Chamberlain Road, Edinburgh, EH10 4DJ.
Плетуть щоп’ятниці та щосуботи о 16.00-18.00;
- Локація 4: 5 Lothian Rd, Edinburgh, EH1 2EP, St Cuthbert’s Parish Church.
Плетуть щопонеділка о 16.00-20.00 та щосуботи о 09.00-13.00.
Допомогти Единбурзьким павукам приходять не тільки українці, а й люди з усіх куточків світу. Серед координаторів “Единбурзьких павуків” є грузинка та естонка, а дівчата пригадують, що плели із людьми з Америки, Японії, Італії, Литви, Латвії, Польщі, Нової Зеландії, Гонконгу та Китаю.
“Нам допомагали більше 15 національностей”, — ділиться Ганна.
Так мені вдалось поспілкуватись з шотландцем Джо. Він розповів, що почав свою підтримку України після мітингу українців на вулицях Единбурга.
“Багато українців і британців йшли по Royal Mile, щоб привернути увагу до війни. Це було в 2022 році”, — пригадує Джо. Я почав відвідувати деякі промови, і хотів допомогти, але не просто пожертвувати гроші, а зробити щось більш значуще. Так і дізнався, що тут в Единбурзі волонтери плетуть маскувальні сітки. І я вирішив приєднатись”.
Для Джо плетіння маскувальних сіток стало не тільки способом допомогти українським військовим заховати техніку від дронів. Він вбачає в цьому спосіб висловлення підтримки українським біженцям.
“Важливо показати підтримку, щоб вони не почували себе покинутими”, — додає він з підтримкою.
Литовка Аста приходить, бо вважає, що це найменше, що вона може зробити, щоб допомогти українським військовим.
“Коли Україну сколихнули бойові дії, українці тікали до нас, а моя мама казала: “Не встигнете розпакувати речі, як будете знову пакувати і тікати”. Слава Богу, Україна зупинила їх, але ми дуже боялись, що війна дійде і до Литви”, — такими були її перші спогади. Вона покинула Литву через війну в Україні. Згадує, що наважилась залишити все лише через рік, у грудні. Було дуже важко, але донька наполягала. Аста жила в Радянському Союзі і більше не хоче цього в своїй країні, бо знає, що це.
За час перебування в Morningside United Church люди постійно змінювались. Хтось приходив навіть на 30 хвилин, а хтось був з нами всі 4 години. Було помітно, що незважаючи на те, що у всіх є справи, вони не забувають про тих, хто потребує допомоги в Україні.
Харків’янка Вікторія плете з самого відкриття локації.
“Я розумію, що їм реально не вистачає сіток. Військові роблять для нас і захисту країни набагато більше, ніж ми, навіть задонативши. Це наш спосіб проявити вдячність і повагу, підтримати захисників. Тому сама ходжу і заохочую всіх. Ось сьогодні привела подругу. Вона раніше ніколи не плела, але в неї дуже добре виходить з першого разу”.
На думку Вікторії сітки треба плести якісно. Абияк – неприпустимо, бо це безпека військових. Тут плетуть на совість, перевіряють кожну сітку. Буває, що переробляють, якщо десь є дірка, стрічки перехрещені, петля звисає, чи щось не зафіксовано. Під час плетіння наголошує, щоб пряма лінія була не довше двох квадратів основи сітки, бо ворожий дрон розпізнає у кадрі.
Олена Волосник не пропускає жодної з 4 локацій, і щей плете вдома до пізньої ночі. Вона розповідає, що її локація “Залишайся живим” розташована прямо в кімнаті, де вся підлога вкрита стрічками.
“Я пішла в сусідній магазин по цвяхи і палки, сама сколотила дві рами, і плету. Я плела навіть коли жила в каюті лайнеру. Вже 8 величезних сіток сплела”, — розповідає вона, а потім додає з важкістю в голосі: — Почала плести в 14-му році, тому знаю, що це таке. Я приїхала з Харкова, там сьогодні троє дітей вбили, ви ж знаєте так? 6 місяців, 4 рочки і 7”.
Після цього в кімнаті завмерла тиша, яка перенесла нас в сувору реальність війни…
Валентина БОЙЧУК